5.7

Він опустив голову. Так голову опускає людина, яка слухає вирок.

— Найбільший, найчистіший, найнатуральніший козел з усіх козлів, що мені траплялися за обидва мої життя, — продовжила я з якоюсь хворобливою насолодою, бо коли вже почалося, треба добивати. — Я працювала з начальством, яке скидало на мене чужі звіти. З клієнтами, які грубіянили по телефону. З підрядниками, які крали з кошторису. Я думала, що бачила козлів. Виявляється, не бачила нічого!

Сайрен голови не підвів.

— Чому? — запитала в нього.

Герцог не відповів.

— Сайрене, — плеснула долоню на стільницю. Сили якраз вистачило на те, щоб голос звучав рівно. — Дев'ять Касселів за чотири століття не дожили до весілля. Я в книжці прочитала. Запитання просте: за що вони помирали? Що ви від них берете?

— Що? Ні-ні, мій рід тут не замішаний, клянусь вам!

— Як я взагалі маю вам вірити після всього?!

Сайрен довго мовчав. Свічка на столі догоріла до половини. Тінь від келиха витяглася по мапі довгою рискою, схожою на стрілку годинника, який показує невідому годину.

— Веларді прокляті, — нарешті сказав він.

Ого! Моя сьогоднішня колекція успадкованих сюрпризів поповнилася ще одним рідкісним експонатом. Отрута в чашці, вогняна заборонена магія, змови за спиною, і тепер ось прокляття на додачу. Завтра, напевне, з'ясується, що ще й кури в курнику Веларді несуть яйця з пророцтвами!

— Магія крові — найскладніша зі стихій. — Сайрен повільно потер скроню. — Її носій повинен мати достатньо власної сили, щоб користуватись нею, щоб витримати усе, що ця стихія приносить разом з даром. Колись наш рід був сильний. Десять поколінь тому Веларді тримали половину королівства в своїх руках. Дев'ять — ще тримали, вісім — вже ні. Кожне покоління Веларді слабше за попереднє рівно настільки, наскільки це помітно очам тих, хто звертає увагу. Мій батько помер у п'ятдесят два, мій дід пережив його лише на десять років. У моєму поколінні...

Сайрен затнувся. Я мовчки чекала, бо вже здогадувалася, що буде далі. 

— Дейн майже ні на що не здатен. Він добра людина. Якщо ви помітили, у нього легка душа. Жартує, робить вигляд, що йому байдуже. Магія крові в Дейна є, та ледь жевріє. Тридцять років тому учнівського іспиту в нашому роду він не пройшов би. Сам це знає. Я знаю. Іда знає. Усі троє ми робимо вигляд, що це не так, бо мій брат заслуговує на гідне життя без щоденних нагадувань про те, що з ним станеться, коли мене не стане і якщо я не лишу спадкоємців.

— А що з ним станеться?

— Рід Веларді на ньому обірветься. Прокляття в собі він не понесе. Кров з'їсть його за два-три роки.

В мене всередині все стиснулося. Дейн мені подобався, він повинен дожити щонайменше до сивини, передавати молодшим поколінням свої приколи й цікаві поради, а не вкладатися у труну в тридцять із чимось.

— У роду Веларді існує ритуал. — Сайрен говорив рівно, дивлячись поверх свічки. — Його проводять на третю ніч після обряду. Деталей я вам зараз не описуватиму, все одно рано. Скажу головне: під час ритуалу частина магії нареченої вливається в кров чоловіка. Не вся, лише стільки, щоб укріпити рід ще на одне покоління. Це не вбивство, Ейлін. Цей ритуал тримає Веларді на плаву вже певний час. Жінок з різних родів вели на нього в різні століття, і всі вони знали про нього заздалегідь. Обманом на нього не вели нікого.

— А ваш батько?

— Мій батько мав успіх. У моєї матері виявилася сильніша магія, ніж сподівалися. Він прожив після ритуалу ще тридцять років і встиг побачити двох синів. З шістнадцяти років я знав, що моя черга прийде. Знав, що удачі батька, найімовірніше, не повторю. Магія Веларді з кожним поколінням слабшає. Звичайна Кассель з її звичайною земною магією для мене сьогодні означає тільки одне: гарантовану смерть на третю ніч. Можливо, разом з нею. Можливо, без.

— Тому вам потрібна правильна наречена?

— Так.

В свічковому світлі сріблясті очі його зробилися майже тьмяними.

— У моїй крові вогонь теж є. — Сайрен вимовив це тихо й через силу, наче кожне слово коштувало йому особистого приниження. — Не запитуйте, як і звідки. Вогонь у мені тліє так слабо, що назовні не вийде ніколи. Самотужки — точно ніколи. Якщо моя наречена принесе на ритуал свій активний вогонь, моя крапля прокинеться під впливом її сили й змішається з нею. Я отримаю силу, якої вистачить на те, щоб підтримати не лише своє життя, а й одне-два наступних покоління.

— Тобто, — повільно мовила я, — Ейлін фон Кассель потрібна вам не як дружина і не як союз родів. Ейлін фон Кассель потрібна вам як ліки.

Сайрен не відповів. Я б на його місці теж промовчала, а потім ще й провалилася крізь підлогу від сорому, та герцогам подібне, очевидно, не дозволено статутом.

— А я тепер потрібна вам як ліки набагато ефективніші, ніж ви самі сподівалися. Бо в Ейлін вогонь спав мертвим сном, а в мені він прокинувся на повну.

— Ви моя надія.

Останнє слово він вимовив тихо, але я б воліла, щоб він його не вимовляв узагалі. У вустах людини, яка щойно по черзі зізналася в байдужості до отруєння нареченої та інсценуванні нападу, слово «надія» прозвучало приблизно так доречно, наче хтось у трупарні запропонував тост за здоров'я.

— Це все ще не відміняє того, що ви козел.

Він мовчав.

Магія тихо ворушилася під шкірою, і ця магія, наскільки я вже зрозуміла, залишилася єдиною валютою, що ще щось коштувала в Веларді. Інших козирів у мене на руках не виявилося. Зате цей один козир, схоже, переважував усю герцогську колоду разом узяту.

Я обережно піднялася на ноги. Чорна книжечка в моїй руці важила як ціла бібліотека.

— Я піду до себе. Завтра вам відповім, чи приймаю ваші правила гри. Сьогодні не відповім нічого, бо сил у мене на це немає.

— Ейлін.

— Не Ейлін. — В дверях я зупинилася, не повертаючись, бо не хотіла зараз бачити його обличчя. Боялася, що від одного погляду на герцога, рука сама потягнеться до канделябра. — Ейлін була доброю дівчинкою, ваша світлосте. Та її зрадили всі, кого вона любила. Померла вона в чужому ліжку, не дочекавшись жодної живої душі, яка прийшла б і просто потримала її за руку. Я ж інша і ще добре подумаю, перш ніж віддати вам шматок свого життя.