Розділ 34

Удома вона заснула на дивані, не роздягаючись. Прокинулася від запаху диму.

Сергій стояв на кухні й тримав підгорілий рушник над раковиною. На плиті чорніла прихватка.

— Упала на конфорку, — сказав він. — Усе нормально.

Яна сіла. Банка бульйону стояла на журнальному столику. Вона перейшла разом із нею.

— Мама дала, — сказала Яна.

Сергій подивився на банку.

— Вона була тут учора. Приносила такий самий.

У холодильнику справді стояла друга банка, на кришці якої мати теж написала дату. Дати різнилися на один день.

Зошит лежав під подушкою — у ньому інша Яна залишила чотири сторінки.

«Я була в Олени. Вона сказала, що закриття не вбиває одну з нас і не стирає лінію. Воно закриває доступ тій увазі, яка переходить. Я залишуся тут, якщо ти обереш інше життя. Ти залишишся там, якщо обереш це. Ми не міняємося тілами. Ми втручаємося одна в одну пам’яттю».

Далі почерк ставав більшим.

«Я хочу, щоб це припинилося. Я люблю Сергія. Любила його до твоєї появи й любитиму після. Я не згодна бути доказом того, що твоє горе можна скасувати. Не залишайся там із жалю до мене. Не йди звідси з жалю до Данила. Вибери роки, за які готова відповідати».

На останній сторінці було речення: «Якщо ти обереш моє життя, я не знаю, чи зможу більше писати тобі».

Яна прочитала його двічі. Вона уявила, як місцева Яна сиділа в офісі Олени, тримала той самий зошит, бачила власну квартиру очима людини, яка могла забрати право повертатися. Її страх не був абстракцією.

— Коли вона це написала? — запитала Яна.

— Після півночі. Прокинулася на дивані, прочитала твої записи про маму. Ми поїхали до Олени зранку.

— Ти був із нею?

— Чекав у коридорі.

— Знову?

— На її прохання.

Сергій сів на стілець. Обпечені пальці тримав під холодною водою.

— Вона просила мене допомогти із закриттям, — сказав він.

Яна підійшла й вимкнула кран.

— А ти?

— Сказав, що допоможу.

— Після того, як телефонував Олені, щоб вона нічого не робила без тебе.

— Через це й погодився. Я вже один раз назвав страх причиною вирішувати за вас обох.

Він витер руки. На двох пальцях почервоніла шкіра.

— Я дивився на неї й розумів, що це моя Яна. Не запасна. Не та, яка залишиться, якщо ти підеш. Вона боялася, що я буду тримати тебе тут і назву це любов’ю до неї.

— Будеш?

— Не знаю, що робитиму, коли настане час. Але я підписав у Олени згоду бути лише свідком. Не торкатися тебе під час процедури. Не входити в кімнату, якщо ти не попросиш.

Яна відкрила календар. Сьогодні було двадцять четверте. Сергіїв день народження припадав на листопад, але вона не могла згадати число. Десяте чи дванадцяте. У першій лінії вона щороку приходила на кладовище саме того дня. Дата мала бути в тілі.

— Коли твій день народження?

Сергій зблід.

— Дванадцятого.

— Я думала, десятого.

— Ти ніколи не плутала.

Вона перевірила телефон. У календарі стояло «Сергій, вечеря з батьками, 19:00» на дванадцяте листопада. У зошиті першої лінії дата теж була записана. Факт залишився на папері, але шлях до нього в пам’яті заріс.

— Олена попереджала, — сказав Сергій.

— Вона попереджала про Данила. Я не думала, що почну забувати тебе там.

— Може, це просто втома.

Яна подивилася на нього.

— Не кажи мені цього.

— Пробач. Я хотів, щоб було просте пояснення.

Він узяв аптечку, обробив пальці й наклеїв пластир. Яна тим часом внесла дату в зошит великими цифрами. Поруч написала: «Сьогодні не змогла відразу згадати. Сергій не заперечував втрату, але спробував назвати її втомою. Зупинився».

У другій половині дня вона поїхала до студії. У цій лінії музейний тест уже відбувся, і Роман збирав виправлення. Він показав фотографії кабельного каналу, який Яна знайшла в залі.

— Ти врятувала нам два дні роботи, — сказав він. — Але я не пам’ятаю, як ми це обговорювали після тесту.

— Можливо, не обговорювали.

— У мене є повідомлення від тебе.

На екрані було: «Люк за панеллю підтверджено. Данило перенесе точку до понеділка». Яна не писала цього. Місцева Яна продовжила роботу після того, як увага повернулася в першу лінію.

Вона додала факт до зошита й показала Романові тільки сторінку з робочими переходами.

— Якщо я даю суперечливі вказівки, проси підтвердження в Олесі, — сказала вона.

— Уже прошу.

— Тебе це дратує?