Розділ 24

До музею вони добиралися окремо. Данило віз звукове обладнання й забрав Романа зі студії, Яна поїхала з Олесею та коробками пробних покажчиків. Біля колишнього заводського корпусу вантажівка перекрила проїзд, тому коробки довелося нести від сусідньої вулиці.

У Лінії А будівельні роботи відставали. На першому поверсі ще фарбували стелю, у дворі стояли піддони з плиткою, а тимчасова каса займала приміщення майбутньої гардеробної. Ілона видала всім каски й попередила, що після четвертої вимкнуть частину електрики.

— У твоєму іншому житті вони теж свердлили тут до відкриття? — запитав Роман, під’єднуючи лазерний рівень.

— Там уже провели презентацію.

— Не кажи Ілоні. Вона переїде туди без нас.

Ілона почула й запропонувала спершу закінчити цю версію музею.

Яна розклала плани. Пам’ять Лінії Б підказувала, де волонтери збивалися з маршруту, тому вона попросила пересунути один покажчик ближче до сходів. Тут сходи ще закривала огорожа, а погоджений план не дозволяв кріпити табличку до історичної цегли.

— Учора ми вирішили залишити її на стійці, — нагадала Олеся.

Яна закреслила свою правку.

Данило встановлював невеликі динаміки у двох залах. Для тесту він увімкнув запис подільського трамвая, ложечки об чашку й ранкового базару. Ті самі звуки звучали в його машині після освідчення. А ще вони походили з проєкту «Місто вголос», на якому Яна з Данилом і познайомилися.

— Пам’ятаєш, де ми записали ложечку? — запитав він, коли Яна зайшла перевірити гучність.

— У кав’ярні біля старого кінотеатру.

— Якій?

Назва не з’явилася. Яна знала вікно, жовту чашку й Данилову куртку на спинці стільця. Не могла згадати, як називався заклад і чому вони залишилися там після запису.

— Вона закрилася, — сказала Яна.

— Через пів року після нашої першої кави.

— Це була перша кава?

Данило вимкнув звук. У сусідньому залі Роман просив будівельників не притуляти драбину до свіжого друку.

— Ти запізнилася до Ірини на сорок хвилин, — сказав Данило. — Замовила слойку, з’їла половину й переконувала, що це робоча зустріч.

Яна пам’ятала крихти на його рукаві. Пам’ятала, що пізніше Ірина сміялася з «кави після роботи». Самої розмови за столом не було.

— Я знаю факти, — сказала вона. — Не можу зайти всередину спогаду.

Данило зібрав кабелі надто туго, один вислизнув і вдарився штекером об підлогу.

— Учора ти пам’ятала.

— Учора тут була Яна, яка ще не жила в іншій лінії.

— Вона сказала не називати її окремою при мені.

— Я знаю.

Ілона покликала Яну до першого залу. Друкарня зробила отвори в підвісних покажчиках на два сантиметри вище, через що нижній край перекривав датчик. Треба було вирішити, переробляти наклад чи змінювати кріплення. Яна повернулася до роботи, а Данило лишився біля динаміків.

До четвертої знайшли дешевше рішення з новими тросами. Роман поїхав замовляти їх, а Олеся залишилася підписувати акт. Яна внесла правки до планів і двічі перевірила номер версії перед відправленням.

Коли електрику вимкнули, Данило виніс обладнання до машини. У підземному паркінгу аварійні лампи освітлювали лише кожне друге місце, тому він відкрив багажник і попросив Яну потримати котушку кабелю.

— Поїдьмо до мене, — сказав він. — Я покажу записи з того дня.

— Ти хочеш перевірити, чи я згадаю?

— Хочу, щоб у нашого життя були не тільки мої слова.

Яна погодилася. У машині Данило не ввімкнув музику, хоча на виїзді з паркінгу вони десять хвилин чекали, поки охоронець вручну підніме шлагбаум після відключення.