Глава 8

Побачивши Мідею, Мілка кинулася до неї з обіймами:

- Як же від тебе смердить! Фу! Мідеє, я так боялася за тебе. Коли там в залі тебе схопив той бородань, потім князь, а після ця яма! Святі угодники! Ну, ти, дівко, даєш, зовсім не вмієш викручуватися та хитрити, якщо так піде, хтось і з них тебе точно приб’є. Ну скажи, навіщо ти відразу схопилася за ніж, а потім ще й облила князя вином? Кожен, хто дружний зі своєю головешкою - в житті б так не вчинив!

- Може бути я з'їхала з глузду, а може я не кожен. Ніяк не збагну, як це у мене виходить, це трапляється ніби само собою, - з сумом в очах, знизала плечима Мідея. - В мені починають кипіти такі дивні почуття, я не володію собою, і це, звичайно ж, погано. Видно, я не можу зжитися з тим, що мене оточує, тому що виросла далеко від людей. Я не бачила цієї грубості та підлості, чула про таке, але не уявляла, які насправді киплять пристрасті.

- Дивна ти й недолуга. І що ж нам з тобою робити? - зітхнула Мілка, схвильовано потеребивши косу. - А що Ліонель?

Мідея повторила її важке зітхання:

- Не знаю. Він захищає мене, але він ... він не бачить мене такою, якою я є. Одночасно він близький мені й далекий. Я подобаюся йому, але я б хотіла, щоб Ліонель розумів, що жінка - це не тільки плотські втіхи. Я серджуся на нього, але в той же час - моє серце зігрівається, коли я думаю про нього. ... І я заплуталася. Але одне я знаю напевно - було б куди простіше, якби поруч не спостерігалося цього ненависного сама знаєш кого. Він намагається перетворити моє життя на нікчемне існування - я побачила це по його очах. Я знову наговорила йому гидот, але це була чиста правда.

- Ніби від цієї твоєї правди є який толк, - справедливо зауважила Мілка. - Ти тільки розв'язуєш йому руки. Ось здохнути мені на цьому місці, але тепер цей синьоокий демон тільки про тебе й буде думати, розставляючи пастку за пасткою.

- Видно доля моя така - битися з цим злом.

 З обережності, Мідея все ж дочекалася поки замок засне, щоб можна було прослизнути до панської купальні та вимитися там в теплій воді. Слуги взагалі-то милися на річці або в чанах на кухні, але ні річка, ні тим більше кухня, де сидячи дрімала матуся Гвен - їй не підходили.

З тих пір як Мідея покинула монастир, вона маскувала на своєму тілі знак ордену, замазуючи його спеціальним засобом, який покривав її шкіру, немов тонка оксамитова тканина. Цей знак, у вигляді вогняного кола, знаходився на її лівому плечі і його мав кожен, хто був присвячений в таємницю ордену.

Вона обережно зірвала застиглий наліт, кинула в куток брудну сукню, розпустила волосся та залізла в купальню з ще теплою водою, на мить заплющивши очі від задоволення. Але цю насолоду не можна було затягувати на довго. Щоб не попастися. Незабаром, з вже насухо витертою шкірою, Мідея налила собі з пляшечки на долоню свій чудодійний розчин, зроблений на основі білої глини, та стала старанно втирати його в плече, поки від знаку не залишилося й сліду.

- Хто ти? - пролунав зовсім поруч тихий чоловічий голос.

Від несподіванки Мідея навіть впустила пляшечку. Там ззаду, всього лише за кілька кроків від неї стояв ... сам князь Данат! І він не тільки побачив її оголеною, він вочевидь розгледів чим вона займалася, і що лякало її найбільше - він міг розгледіти знак! Затремтівши, Мідея думала не про себе, а тільки лише про свою таємницю.

- Я питаю в тебе, хто ти є?! - знову зажадав відповіді князь, але вже стоячи набагато ближче до неї.

Мідея озирнулася:

- Звичайна дівчина, простолюдинка, служниця, - випалила вона. - Я знаю, що не повинна була користуватися купальнею і я ...

- Для простолюдинки ти занадто грамотна! - обурюючись обірвав її Данат, в упор дивлячись на дівчину. - Я ніколи не бачив, щоб служниці читали стародавні манускрипти та знали мови інших народів! Прості люди не підбирають таких слів, як ти, вони ніколи не дивляться так в очі і не спілкуються на рівних зі своїм паном! Тому скажи мені, що ти приховуєш?!

- Нічого, - прошепотіла Мідея, струснувши вологим волоссям. - Я проста служниця і назавжди нею залишуся, і те, що я вмію читати, не змінює мого походження. Не всі простолюдини дурні, як не вся знать наділена світлим розумом, і вам князю, це повинно бути добре відомо, - Мідея говорила, помічаючи, як його жадібний погляд ковзає по її оголеному тілу. І це заспокоїло дівчину, вказавши їй шлях до найменшої купи золи. Їй будь-що -будь потрібно було відвести князя від таємниці і її жіночі принади могли схилити розум Даната в іншу сторону. - Я піду? - з згасаючою надією вимовила вона, зробивши останню спробу.

Його губи чіпала посмішка, і очі блиснули в напівтемряві. Він не згідно похитав головою, торкнувшись кінчиками пальців її оголеної шкіри. Мідея не ворушилася. Моторошно нестерпно було ось так стояти поруч з ним голяка, але навіть в таку хвилину вона розуміла, що це саме сила привела сюди князя в таку пізню годину. Тільки ось чому? Цього Мідея поки не розуміла, вона лише відчувала, що з цієї ситуації їй потрібно обережно викрутитися, нехай навіть при цьому доведеться зронити свою честь. Знову.

- Дай те, що мені потрібно, і я забуду що тут трапилося, - шепнув Данат, обіймаючи її. - Віддайся мені і я перестану тобі дошкуляти. Всього один раз. Зараз.

- А як же Ліонель? - в глибині душі, Мідея все ж сподівалася, що його ще щось здатне зупинити.

- А хіба ти під нього лягла через велику любов? Ти просто сховалася за нього. Або ти хочеш сказати, що ти належиш йому? Але я на власні очі бачив, як ти його відштовхнула. Ні, ти нікому не належиш. Нехай я розбещена скотина, або як ти там мене назвала, але скажи, чим я гірший за Ліонеля, який можна подумати тебе не примушував?! Я теж вмію бути ніжним, - його руки міцно притиснули її до себе, а шкіру на шиї почала дряпати жорстка чоловіча щетина.

Його натиск був таким же, як і він сам - шаленим. Немов він роками збирав у себе пристрасть і саме цю дівчину він побажав в ній втопити. Мідея просто задихалася, настільки сильним та нестримним він був, коли Данат оволодів її тілом, видавши при цьому задоволений стогін переможця. Ні ласки, ні ніжних слів, або хоча б теплоти. …Князь отримав свій трофей!