Розділ 40

— Чим займаєшся? — Дем'ян зупиняється у дверях, складає руки на грудях і посміхається у своїй манері, губи всміхаються м'яко, а в очах стрибають небезпечні бісики-спокусники. Сьогодні вихідний, погода на вулиці чудова і настрій у Демона, зважаючи на все, краще не буває. На ньому штани кольору «хакі» та одна з його улюблених темних футболок, яка вигідно підкреслює чоловічі естетичні біцепси. Красень зі знак оклику.

З того вечора, коли він вдавив мене в стіну своїм відвертим бажанням, пройшов місяць, але більше Дем'ян нічого такого собі не дозволяє, тільки дивиться і ніби очима з'їсти намагається. Я бачу, він дуже старається і вже заробив до своєї карми сотню плюсиків від мене. У будні він повертається пізно і втомлений, фінансовий аналітик однієї з провідної європейської компанії у сфері комп'ютерних технологій не дарма отримує свою зарплату. Коли Дем озвучив мені суму – у мене відвисла щелепа. Сказав не тому, що хотів похвалитися, а для того, щоб натякнути, що він уміє заробляти гроші і легко зможе утримувати сім'ю, свій улюблений байк та Муську. …Він таки завів кішку, з якою ми тепер граємось по черзі і навіть сперечаємося кого наша киця-манюня більше любить. Саме цим ми займаємося у вихідні: гуляємо, б'ємося за двомісячну Муську та дивимося фільми. Більше ніяких відвертих натяків на секс, але це не означає, що Дем перестав мене «по-дружньому» хотіти, секс залишився у його погляді.

— Хочу скачати одну книгу. Вона мені знадобиться з основного предмета, але щось мені ніяк не вдається. Було б чудово вивчити її заздалегідь і корчити з себе розумницю перед однокурсниками, — жартую, але не без частки правди.

— Зібралася бути навіженою відмінницею? Крихітко, я за тебе вже хвилююся. Слухай, тут таке діло... сьогодні ввечері тут збереться народ. Спонтанно вирішили, що зависнемо у мене. У нас, тобто у мене та моїх однокласників, є традиція – по можливості щороку приїжджати до Києва саме у серпні та збиратися разом. Посидимо, вип'ємо, згадаємо, поділимося історіями. Я тебе, звичайно ж, запрошую, але не наполягаю… тому що Максим теж приїде, він вже підтвердив.

— Ні-ні, ми з Муською тихенько посидимо в кімнаті, — злякано трясу головою. По-перше, Макс не знає, що я живу у Дем'яна, по-друге, нам краще не бачитися, якщо я не хочу знову розклеїтися.

— Точно? ... Якось дивно, мені не по собі, всі будуть веселитися, а ти сидітимеш тут одна.

— Деме, так буде краще. Не доведеться пояснювати гостям, хто я така. Про Макса взагалі мовчу. Тим паче я не люблю вечірки.

— Ти на них жодного разу не була, — хмикає він. — Гаразд, не роби такі великі очі, ховайся, мишеня, я тебе не видам. Якщо буде торт – обов'язково залишу тобі шматочок.

— Ти найкращий! — Посилаю йому повітряний поцілунок.

— Повторюй це собі якнайчастіше, — обдарувавши мене своєю карколомною посмішкою, Дем щільніше зачинив за собою двері. Відчуваю, що сіроокий запросив мене з ввічливості, але був певен, що я відмовлюся. Просто повідомив, що є ризик зіткнутися з Яворівським.

…Ввечері знизу почали долинати голоси, шум веселощів, сміх, гучні вигуки, музика. А я, як та дурепа, лежу на ліжку і боюся поворухнутися, намагаючись відчути присутність Максима. Він, бачте, вже щасливий! Тому я поки що і не хочу тебе бачити, Максиме Андрійовичу, ось обросту бронею, начеплю найрадіснішу усмішку і тоді ми зустрінемося. Хоча я вже трохи шкодую, що вмовила його підписати той договір. Нам колись все одно доведеться побачитися і це в будь-якому разі буде наче ніж в серце.

Я вже і спала, і читала, і дивилася фільм, а гості Дем'яна навіть не думають розходитися. До ранку вони зібралися тусити чи що, з шостої вечора товчуться, а вже опівніч. Ще через деякий час моя кімната починає здаватися мені тісною, тому що мною долає божевільне бажання пробратися і глянути одним оком. Побачу Макса і бігцем назад, ніхто мене навіть не помітить, адже я прокрадуся навшпиньки і подивлюся у щілину. У вітальні два виходи, один на заднє подвір'я, другий на кухню, так от я прошмигну на кухню, заразом візьму собі улюблених горішків, і вигляну обережно… тишком. І немає жодних сил боротися з цією ідеєю!

Тихенько вибираюся зі спальні, спускаюся вниз, тінню шмигнувши на кухню. Серце колотиться шалено, долоні пітніють. Не зрозумію мені подобається чи не подобається почуватися шпигункою. Підходжу до одвірка, прислухаюся і крізь прочинені двері проникаю поглядом усередину. …Краще б я цього ніколи не бачила. Серце, побачивши цю картину, наче кинули в окріп і я більше не чую власного подиху... тільки їхні голоси. Точніше, воркування якоїсь кралі, яка вмостилася у Макса на колінах, вона ніжно, нікого не соромлячись, куйовдить йому волосся на потилиці та лізе своєю п’яною мордякою йому в обличчя:

— Максику, любий, знаю, що ти дико сумував і радий, що я повернулася з Китаю. М-м-м, я стільки цікавих штучок звідти привезла, тепер тебе будуть зводити з розуму не тільки мої пальчики.

— Жанно, ну ти й стерво, розпалюєш інтригу, — лунає голос і сміх Дем'яна. — Потрібно було взяти іграшки з собою, прорекламувала б свій бізнес. Вже ніхто не дивується, що наша відмінниця-красуня відкрила секс-шопи чи не по всій країні, але особисто мене досі вражає, що ти не втрачаєш надії захомутати нашого архітектора. Ви вже років п'ятнадцять крутите свої шури-мури тільки на літніх канікулах. Вам не набридло?  

— Між нами сильний зв'язок! — З реготом, кидає у відповідь ця Жанна. Мене вражає інше – реакція Максима. Як легко він може переключитися на іншу, схоже, що цю ніч вони вже вирішили провести разом.

— А ти досі заздриш? — хмикає Макс. — Давно час звикнути, що не всі ягідки дістаються тобі, Демоне.

— Я? Заздрю ​​тобі? — пирхає Дем'ян. — Вже ні, друже. Якщо ти вирішив втішити себе Жанкою, мені тебе відверто шкода, Яворе. Може, настав час оформити ваш сильний зв'язок офіційно? Головний архітектор та богиня фалоімітаторів?

— А мені шкода тебе і ту легковажну дурепу, яку ти у себе ховаєш, — відповідає Макс жорстким нещадним тоном, ніколи не чула, щоб його голос був таким злим. — Вона ж нагорі, я вгадав? Оце вже не думав, що тобі подобається підбирати за мною крихти…