Розділ 35

Яніна

Тепер я подовгу, стоячи біля вікна, ловлю уривки своїх думок, півтіні недавніх відчуттів і щосили намагаюся загасити спогади. Місто, як завжди, вирує життям і соковитими фарбами середини літа. Десь там… навіть цієї хвилини Максим займається своїми справами, йому легше не думати про мене. У таких красенів, розпещених жіночою увагою, серце з титанового сплаву, а у таких наївних дуреп, як я, серце з кришталю. І моє дурне серце досі продовжує до нього тягнутися, щоразу, коли він дзвонить і підкреслено стримано, безбарвним тоном цікавиться моїм самопочуттям. У нашому спілкуванні стали головними не слова, а паузи між ними, у цих паузах приховано надто багато емоцій…

— Тук-тук. Тільки не кажи, що мене виглядаєш, — атмосфера в моїй палаті міняється миттєво, варто Дем'яну переступити поріг. — А що це обід стоїть недоторканим? Яніно, хочеш, щоб тебе турботливо відшльопали по дупі? Погана дівчинка, — підходить і безцеремонно сідає на підвіконня, щоб я дивилася на нього, а не милувалася суботнім днем. — Привіт. Вдесяте проводиш аналіз поведінки нашого дорогого друга?

— Ні, просто гуляю поглядом за вікном, — усміхаюся, бо поряд із цим чоловіком складно не посміхнутися.

— Ой, не бреши мені. Особливо мені! Я вас дівчат бачу наскрізь!

— Пф! …Мені не дає спокою одне питання. Ти був закоханий? — дивлюся в ці лукаві сірі очі і цілих дві хвилини чекаю відповіді, тому що цей прямолінійний чортяка чомусь не відразу наважився зізнатися.

— Так щоб по-справжньому – то ні. Захоплювався ненадовго, але серце ще ніхто не рвав. Щоразу мені вдавалося попереджати це почуття і, мабуть, мені дуже пощастило, що мене не вразило кохання з першого погляду. Ох… річ у тому, що моя нестерпна натура, та, яка аналітик, змушує мене бачити наперед, як складуться наші стосунки. Достатньо трьох хвилин спілкування з дівчиною, і я вже приблизно знаю, коли вона почне мені дорікати, нити, качати права, порівнювати зі своїм колишнім, скаржитися на мене своїм подругам. І романтика вмирає, не встигнувши народитися. Найчастіше люди для мене відкриті книги.

— О-о-о, та ви, пане, безнадійний скептик. Такий симпатичний і такий... засранець.

— Агов, дівчино, підбирайте слова. Попрошу. Краще б пожаліла, поспівчувала по-дружньому, бо розумним жити складніше, це тільки дурні життям насолоджуються, — з ним забуваєш про біль і смуток, поряд з Дем'яном на короткий момент можна стати собою, точніше тією іншою версію себе, яка не закохана в Максима Яворівського.

— І що ні в кого немає шансів тебе здивувати та приручити, стати для тебе нерозгаданою загадкою? — Доводиться кусати губи, щоб не посміхатися постійно.

— Ну чому ж, якщо вірити теорії ймовірності, такі дівчата гіпотетично повинні десь існувати, — знаю, що він так мило кривляється виключно для мене, щоб підняти мені настрій.

— Тоді я бажаю тобі якнайшвидше зустріти свою загадку.

— Хочеш, щоб я закохався? Боже, скільки підступності в цьому Котику, а на вигляд така добра і невинна. …Як там справи у твоєї мами? — Змінює тему, напевно, думаючи, що зараз говорити про закоханість мені категорично протипоказано.

— Вона дзвонила сьогодні вранці. Вітчим потрапив до лікарні. …Хтось збив його на великій швидкості. Численні переломи, струс. Вона носить йому кіфірчик і жаліє цього виродка, — зітхаючи, відвертаюся від вікна і повертаюся до ліжка. Дем теж пересувається ближче до мене.

— Зателефонуй їй і порадь, нарешті, визначитися. Деяких людей абсолютно не варто жаліти і твій вітчим безперечно один з них. Твоя мама має шанс подати на розлучення, продати квартиру і переїхати, поки цей козел лежить у лікарні. Хочеш, я сам їй наберу? — іноді Дем'ян дивиться на мене так… дивно. Багато речей він говорить прямо в обличчя, але деякі замовчує. За ці кілька днів я дізналася його трохи ближче і вже розумію, що насправді він складна людина, багатошарова, хоч і збіса цікава.

— Я сама з нею поговорю. А ще деяким людям важко зважитися на зміни у житті, особливо жертвам аб'юзу. …За два дні мені знімають шви. Лікар сказав, що, якщо все буде добре, ще через три мене можна виписувати і протягом пів року показуватися раз на місяць. Тому я наберуся зухвальства і попрошу тебе зняти мені найпростішу квартирку, може навіть кімнату, щоб недорого, не обов'язково поряд з метро. Сподіваюся, коли вступлю до Могилянки, отримаю кімнату в гуртожитку…

— Так, стоп, харе верзти дурниці, — затискає мені рота. — Ти подивися на неї, розговорилася. Яніно, ти не житимеш у орендованій будці на околицях Києва, навіть не вигадуй. Не псуй Дем'яну настрій. Поживеш у мене, поки не переберешся до студентського гуртожитку. Не обговорюється! Нема чого тут мукати і очі округляти. Я знаю, що ти горда і таке інше. Але, по-перше, після виписки тобі потрібні особливі умови та комфорт, а ще чудова компанія на кшталт мене. І, по-друге, я не кусаюся. Тільки якщо дуже попросиш, — прибирає руку і сміється, бо я саме спробувала його вкусити. — Злючко, навіщо хуліганиш? Побудеш моєю кішечкою доки я не заведу собі справжню.

— Кішку чи дівчину?

— Які ми єхидні! Кішку, звичайно. Назву її Яською, на твою честь. Мені вже запропонували, британська порода, персиковий колір, на тебе дуже схожа. І тільки спробуй заїкнутися, що ти не можеш пожити в мене, бо не хочеш засмутити… ЙОГО. Макс сам зробив свій вибір. І я здивований, що ти досі не запитала мене, чи був закоханий сам Макс.

— А був? — Я хотіла запитати, просто не наважилася. І ось тепер чекаю відповіді, затамувавши подих.

— Скажімо так... він був дуже захоплений однією дівчиною. Навіть не знаю, чи варто тобі розповідати в подробицях, адже це може зашкодити його ідеальному образу, який ти собі намалювала, — Дем хитро примружив одне око. — Так само це може позначитися і на твоєму ставленні до мене, тому що та дівчина зустрічалася з нами обома... одночасно, — навмисне інтригує поглядом і цим таємничим шепотом, роздмухує мій інтерес до вибухонебезпечного стану. А може, мені треба почути цю історію, щоб краще зрозуміти Максима чи швидше до нього охолонути.