Розділ 31

Яніна

— Сонечко, сьогодні треба намагатися потрошку вставати, інакше обидві отримаємо від лікаря на горіхи, — умовляє мене медсестра Ксюша. — Чи мені покликати старшу? Наша Рита Олегівна тебе однією бровою на ноги поставить. Бачила, яке у неї обличчя суворе, з нею навіть двометрові амбали не сперечаються. …О, Максим Андрійович прийшов. От кому я зараз поскаржуся на тебе, Ясю, — голосочок Ксенії одразу стає грайливим, поруч з Максом медперсонал перетворюється на лагідних пухнастиків.

— Що, наша пацієнтка знову вередує? — Усміхається Макс, ставить пакет з продуктами на столик, знімає піджак і демонстративно закочує рукави своєї білосніжної сорочки поки Ксюша його безсовісно роздивляється, а я тільки мученицькі зітхаю. На нього усі дівчата заглядаються, а він так до цього звик, що навіть не помічає.

— Ну, привіт, Ясю, — не встигаю відвести очі, Максим ловить мій погляд, і в цей момент мене ніби струмом шарахає, розряд проноситься від маківки до кінчиків пальців на ногах, спочатку покриваюся мурахами, потім червонію, нервово ковтаю… починається.

— Привіт. Близько не підходь, я погано пахну.

— Така норовлива, от же ж характер, — скаржиться Ксюша. — Лікар сказав, треба сьогодні піднятися на ноги, потихеньку починати ходити, щоб загоєння проходило швидше, не можна лежати, кров у нирках збирається, дренаж не справляється. Але умовити цю красуню досі не можу. Каже, голова сильно паморочиться.

— Ябеда! — корчу їй пику. — Я спробую підвестися, коли Максим піде.

— Е ні, ми зробимо це разом. Нині. — Нахиляється, упершись руками по різні боки подушки. — Ти ж вмієш довіряти мені, правда? Я, як завжди, обережний і... ніжний. Ясю, обхопи мене за шию, і я тебе акуратно, потихеньку підніму. Давай-давай, не супся, — з цим тоном і поглядом не посперечаєшся. Серце наче тільки цього й чекало, розганяється і б'ється об грудну клітину, дихання перехоплює, мене з глузду зводить ця наша «дружба», його підкреслена турбота та увага. Здається, що я з такою ж силою на нього злюся, як і люблю…

— Яніно, я чекаю. Ти ж розумієш, що своєю впертістю ти мене тільки провокуєш? — а очі… морська безодня… дивиться так, що вже хочеться благати його припинити мене мучити своєю «дружбою».

Чіпляюсь за його шию і він починає піднімати мене з ліжка. Дуже-дуже обережно, тільки його руки вміють бути такими ніжними та дбайливими. Медсестри думають, що у нас із ним роман. І коли я намагаюся їх переконати, що ми з Максимом просто друзі – вони недовірливо хихикають і відмахуються зі словами: «жоден друг, особливо такий гарний чоловік, не труситиметься над дівчиною по дружбі». І ці слова дарують мені безглузду надію.

— Ось, ти стоїш. Якщо голова паморочиться, поклади мені її на плече, — обіймає, притискаючи до себе, палата пливе перед очима і я справді кладу голову на його сильне плече, бо так легше і так бажає моє серденько.

— Спочатку п'ятнадцять хвилин не більше. За дві години пів годинки вже потрібно постояти і можна зробити кілька кроків. З такою підтримкою, Янусю, все у тебе запрацює, як по маслу, — чую, як Ксюша тихенько зачинила за собою двері, залишивши нас самих. Це вона дарма. Адже коли ми залишаємось удвох – закони фізики перестають діяти, гравітація відключається, змінюється простір та час, змінюється навіть сам Максим. Ось і зараз… його рука починає погладжувати мене по спині, йому, мабуть, здається, що це по-дружньому, але це не так… це до біса сексуально.

— Все добре? Мені здається, ти ще  більше схудла. Зовсім тоненька та майже прозора. Потім доведеться посилено від'їдатися, відрости собі апетитну попу та груди, — у нього сьогодні піднесений настрій, глибокий баритон вібрує, перекочується чуттєвими нотками.

— Не хочу я гладшати, мені подобається, що я така тоненька і легенька. Краще я знайду собі того, хто гідно оцінить мої маленькі груди і худорляву дупу.

— Кусаєшся? Починаю ловити від цього особливий кайф, — треться підборіддям об мою маківку. — Говорив сьогодні з твоїм лікарем, його прогнози мене втішили. Ледве не розцілував його на радощах.

— Потрібно було розцілувати, хоча б лікаря ощасливив, — якщо тобі подобається — я кусатимуся ще сильніше. — До речі, ти засікав час? П'ятнадцять хвилин мають швидко пролетіти, не хочу тебе надовго затримувати, у тебе купа роботи, проекти та особисте життя. Ти й так великий молодець, балуєш мене смачненьким і своїм безмежним терпінням.

— Навіть не зрозумію, ти мене похвалила або це знову була іронія, в якій ти скоро станеш профі, натренувавшись зі мною. Мабуть, я все ж таки затримаюсь. Ксюша сказала, що за дві години тебе знову треба буде підняти. ...Яніно, — іноді він так важко зітхає, що у мене серце крається, і тоді я жалію його, а не себе. — Знаю, що ми з тобою незвичні друзі, між нами трохи більше близькості і вона не скоро зникне, але колись ти будеш мені вдячна, що я не зробив тебе своєю коханкою.

— Максе, я й зараз тобі дуже вдячна. Щира правда. Просто через дві години прийде Дем'ян, тож мене буде кому підняти, не переживай, — відчуваю, як кам'яніють його м'язи. Повільно… злегка усуває мене від себе, бере мене за підборіддя і повертає мою голову так, щоб я дивилася виключно на нього. Зосереджений, погляд колючий, губи невдоволено підтиснув.

— Дем'ян нав'язує тобі спілкування із ним? — І тон теж миттєво став жорстким.

— Та ні. Він зранку прислав повідомлення, спитав, як я почуваюся. А я запросила його у гості, хочу з ним поговорити.

— Про що поговорити? — цідить крізь зуби, виразно роздуваючи свої ідеальні ніздрі. Ох, як же йому личить образ ревнивця, в гніві він ще красивішим стає.

— Про життя, — знизую плечима. — У твого почуття власності тиск підскочив або з чого раптом ти так занервував?

— Тобто Демон… так само може притискати тебе до своїх грудей? Ти дозволиш йому себе обіймати? — Проігнорував моє питання, його зовсім інше хвилює. — У вас такі довірливо-теплі стосунки? Чи пані Котик тепер вирішила спробувати іншого досвідченого чоловіка? О, Дем’ян у нас також ас, майстер сексуальних насолод!