Розділ 22

— Запам'ятай, якщо поцілунок бажаний — не стій як вкопана, пести руками партнера, будь-яку частину тіла на вибір, він точно не буде проти. Але й не накидайся одразу, не треба кусати його за губу або не дай боже за язик, дай йому кілька секунд тебе спробувати, відчути, прийми його в себе, це дуже важливий момент, — наставницьким тоном вимовляє Дем'ян.

Не віриться, що це реально зі мною відбувається.

— І тільки потім відповідай, ніжно трись своїм язичком об його язик, можна круговими рухами, можна легенько смоктати і дозволяй йому засмоктувати твій. Це приємно. Я покажу, — нахиляється, торкається губами моїх губ, потім розсовує їх своїм язиком, проштовхуючи мені його в рот. …Очманіти можна! Мене цілують уперше в житті, по-справжньому, по-дорослому, мене цілує безбашенний і абсолютно неймовірний чоловік, і нехай це лише тренування, нехай між нами немає почуттів, але відчуття… вони фантастичні. Тому що Дем'ян цілує мене дуже ніжно, обережно лоскочачи своїм язиком. Через кілька секунд темп поцілунку наростає, він його поглиблює, заволодівши моїм ротом. Намагаюся відповідати, як він навчав. Чому він не сказав, як мені дихати??? Дихання забивається, стає рваним. Однією рукою вчепилася за його плече, другою закопалася пальцями в короткий їжачок на його потилиці… інстинктивно притиснувшись до нього всім тілом. Те, що я встигла розгледіти під рушником, тепер нахабно впирається мені в живіт своєю твердинею, заявляючи про готовність. Але Дем’яну треба віддати належне — він тримає себе в руках. Тобто, його руки не опускаються нижче моїх плеч, як він і обіцяв. Кров вирує і стукає у вухах, голова паморочиться, ноги підкошуються, не відчуваючи підлоги, але мені подобаються ці відчуття. …Подобається відчувати себе бажаною.

— А ти у нас дуже здібна учениця, — Дем'ян дає мені перепочити і віддихатися, хоча він і сам пихкає наче паровоз. — Дякую, крихітко, що тримаєш руки при собі, інакше мені було б пекельно складно стримати свою обіцянку не чіпати тебе, — підштовхує мене до стіни, притискає до неї всім тілом і знову накриває мій рот своїм, але тепер він тримає мої руки у мене над головою… отже «пекельно складно» все одно сталося. Він не просто вміє цілуватися — він «пекельно в цьому талановитий», тому що витворяє зі мною таке… одними лише губами та язиком, що з пристойної дівчини я однозначно перетворилася на безсоромну розпусницю. Мій всесвіт палає, а внизу живота пульсує потреба в чомусь більшому. Схоже, «вчитель» саме цього й домагається, щоб я натякнула йому на згоду. Але я не хочу. Із ним не хочу. Дем'ян випалить мене вщент, я це розумію, тому в якийсь момент вивертаюсь і він відразу завмирає.

— Дякую за наочну демонстрацію наближену до реальності. Ти офігенний учитель, Дем'яне Воронко. Тепер я знаю, що тобі можна довіряти. І це найдивніша дружба, про яку я коли-небудь чула чи читала.

— Згоден. Тому що дружби між чоловіком та жінкою не існує. Хтось із двох завжди не проти. Точніше, така дружба може існувати, але тільки після сексу і тільки, якщо розбіглися за взаємною згодою. І секс у нас з тобою вже був, крихітко ...щоправда по телефону, — посміхаючись, підходить до бару. — Хочеш трохи вина? — Не чекаючи моєї відповіді наповнює два келихи. — Знаєш, як нудно зустрічатися з жінками, яких вже нічим не здивувати в ліжку, я втомився від таких. Зустрічатися з такими дівчатами, як ти, цікавіше, але теж є свої мінуси.

— Бідолашний, як несолодко тобі живеться.

— Ага, давай іронізуй, заводь мене ще сильніше, у мене й так через тебе годинникова бомба в паху цокає, — Дем'ян випиває свій келих одним махом. — Тому виправлятимемо ситуацію. Особисто в мене падає від сорому, а соромно мені стає, коли я… співаю в караоке, — це його натура: прямолінійний, розкутий, гарячий, веселий, небезпечний, у ньому багато граней. Але співаючий Дем'ян!

— Ти зібрався співати у караоке? — Сміюся і дивуюся одночасно.

— Так, і мені потрібні глядачі, щоб було соромно. Тому ти дивитимешся. На мене навіть холодний душ не так діє, коли я хочу когось укласти в ліжко, а от караоке вбиває будь-яке бажання і надовго, — вмикає свою плазму, дістає мікрофон. — Що хочеш почути у моєму виконанні?

— Для кращого ефекту я тебе ще й на телефон зніматиму, можна? Адже це ексклюзивне явище. Упевнена, ти рідко наражаєшся на такі тортури. Заспівай пісню «Хочеш», я її нещодавно собі на дзвінок в телефоні поставила. Група «Без обмежень».

— Чудово, тепер щоразу, коли тобі хтось дзвонитиме, ти згадуватимеш про мене. Мені підходить. Влаштовуйся зручніше, я люблю кривлятися, тому на тебе чекає шоу, здатне збирати стадіони, — звучать перші акорди, Дем'ян стискає мікрофон і… починає співати. Виявляється, він навіть знає слова, тому що не дивиться на текст, що біжить на екрані. От брехун, я ж справді повірила, що він не вміє співати! А у нього бомбезно-крутезний баритон, затримавши подих, я ледве телефон з рук не випустила.

…По краю землі - рука в руці. І подих ще завмирає. Померти б з тобою в один день …та так не буває...

Хочеш - я з небеееес зііііронькуууу.
Хочеш - я в рукааах ластіііівкуууу.
А хочеш під вікноооом заааалишуууусь.
Можна я в тобіііі пооооселююююсь?

Неймовірно! А погляд… мої мурашки тягнуть йому Оскара. Унікальний хлопець… другого такого точно не знайти.

— Допомогло? — пробую свій голос, перевіряючи, чи повернувся до мене дар мови.

— Хочеш переконатися особисто? — сміється. — Тепер ти мені щось заспіваєш, поки ми будемо чекати твоє таксі.

— Нелюд! Я не вмію! Ні, не буду! — трясу головою.

— Ой, не вигадуй. Ганьбитися вміють усі. Спробуй, підніми мені настрій.

— Що у тебе за проблеми такі, одне опустити, інше підняти. І ти не ганьбився, ти очманіти як добре співаєш!

— Я все очманіти як добре роблю, — сує мені мікрофон. — Що тобі поставити? Черепаха Аха-аха? Там, до речі, слова точно описують ситуацію. Черепаха - аха-аха, на піску сиділа-діла, черепаха - аха