Розділ 11

Максим

Боже, чому мої понеділки щоразу влаштовують мені форс-мажори?! Це вже настільки закономірно, як подорожчання яєць на Великдень. Злий, як чорт! Кидаю ключі на комод і змушую себе зробити кілька глибоких вдихів, аби скинути напругу та залишити усі халепи за порогом, як я зазвичай це роблю. Хотів повернутися раніше, щоб приділити увагу моїй гості, але по понеділках це нереально. Я з великим задоволенням ліг би прямо тут, у коридорі, і хвилин десять послухав би тишу, бо голова Максима Яворівського ось-ось лусне. Сьогодні всі ніби з глузду з'їхали, магнітні бурі чи що.

На годиннику майже восьма. Чую, як у її кімнаті працює телевізор і обережно шкребусь у двері. Сподіваюсь, вона вже на мене не дується:

— Яніно, можна я увійду?

— Так, заходь, будь ласка, — при моїй появі зіскакує з ліжка, на підлозі якісь пакети, на ній, зважаючи на все, нова футболка та джинси. — Ой, пробач, Максе, не встигла прибрати. Хотіла спочатку спитати чи сортуєш ти сміття і чи можна мені зайняти полицю в твоїй гардеробній? Я його не вмикала, просто пульт випадково зачепила, — киває на телевізор із пустотливим виглядом.

— Ходила за покупками? — З іншого краю ліжка акуратними стопочками складені речі з новенькими бирками, стопка спідньої білизни крайня. Я не повинен розглядати її мереживні трусики, акцентувати свою увагу на них, тому що Яніна мені як не рідна молодша сестра, почуваюся останнім дурнем, але все одно витріщаюся.

— Е-м-м-м, ні, я собі такого не можу дозволити, — Яніна чомусь зам'ялася і, як завжди, густо почервоніла. — Це мені Дем'ян купив.

Отакої… Тепер почуваюся не останнім, а приголомшеним дурнем, намагаюся не подавати виду, але мене це зачепило. І навіть пояснити не можу чому. З одного боку Демон зробив добру справу, принарядив дівчисько, але з іншого боку, я добре знаю Демона і я йому ясно дав зрозуміти, щоб він не ліз до Яніни. Я сам хотів запропонувати їй влаштувати шопінг, але мій друг випередив мене. Гадство, примчав у понеділок прямо з ранку, не терпілося йому!

— Ясно. Довго він тут був? — ціджу крізь зуби і натягнуто посміхаюся, сьогодні мене дратує навіть найкращий друг з його мутними поривами доброти.

— Ні, не довго. Ми поговорили і він пішов, — хитає головою, кидаючи на мене допитливі погляди. — Дем'ян розповів мені історію, як у старшій школі ви цькували дівчину. Це правда?

Трясця ж твоїй матері, Демоне, якого біса ти згадав про цю історію ще й Яні її вивалив?! З ним точно щось не те, схоже, тепер моя черга пертися до нього непроханим гостем.

— Правда, — важко зітхаю у відповідь, граючи жовнами.

— Тобі не подобається, що я прийняла подарунок Дем'яна? — їй не зрозуміти чому я раптом став ще насупленішим, я й сам хотів би розібратися, чого це мене так поплющило.

— Чому я маю бути проти? Просто втомився. Вибач, сьогодні знову не вдалося влаштувати екскурсію, — хотів по-дружньому торкнутися її плеча, вибачаючись за запізнення, але коли моя рука опустилася на її плече я чомусь почав його погладжувати, та побачивши, як здивовано зігнулися її брови, вчасно відсмикнув руку. — А у Дем'яна гарний смак, — киваю на речі, щоб згладити цю незручність.

— Я теж дійшла такого висновку, — усміхається, як дитина, вихоплюючи зі стопки якесь платтячко. — Ось це мені найбільше сподобалося. Все переміряла, сфоткалася і відправила Дем'яну, він просив, хотів упевнитись, що мені все підійшло.

Хочеться матюкатися вголос, ледве стримуюсь:

— Сподіваюся, фото у білизні вийшли вдалими? — хитро, друже, дуже хитро. А казав «як сусідське дівчисько».

— Я їх йому не відсилала, він мені на слово повірив, — Яніна відводить погляд, закусивши губу. Ага, отже, фоточки в трусиках таки є. Виникає бажання тупо взяти цвях і подряпати його крутий мотоцикл.

— То мені можна зайняти полицю у гардеробній?

— Звичайно, підемо, вибереш, — у мене в кімнатах немає шаф, натомість є окрема простора гардеробна, плюс вона ж і бібліотека, з двома величезними «французькими» вікнами до підлоги та зручною софою для читання. Звільняю одну, на мій погляд, зручну для Яніни полицю і збираюся переодягнутися, змінити костюм на зручніший одяг. Вішаю піджак, знімаю сорочку, кинувши її в кошик для брудної білизни, стягую штани… Я думав Яніна пішла за своїми речами, повертаюся, а вона тутечки застигла, ставши одного кольору з моєю улюбленою червоною сорочкою.

— Я гадала ти вихований хлопець. Це тому, що ти мене не соромишся?

— Це тому, бо я гадав, що ти вийшла! Ну, що ж, уклінно перепрошую. Хоча ти вже бачила мене в трусах. Згоден, це непристойно з мого та з твого боку. Може, відвернешся хоча б? Бо труси я теж маю намір переодіти, — її вираз обличчя підняв мені настрій. Вилетіла кулею, щось перелякано пробурмотівши.

— Ясю, ти не голодна? — заглядаю до неї згодом. — Хочеш, замовлю щось? Мені треба зганяти в одне місце, думаю до опівночі повернуся. До речі, у бібліотеці у мене є рідкісні видання книг. З картинками, — усміхаюся, підморгуючи їй. З хвостиком, який вона зав'язала на маківці, вона зовсім як дівчинка-підліток.

— Дякую, я не голодна. В обід я вчинила злочин і зварила яйця, увімкнувши твою дорогоцінну плиту та витяжку, Дем'ян показав мені як. До речі, спокійно пояснив, зрозуміло, — злючка натякає на нашу ранкову сварку.

— Радий, що ви з Демоном порозумілися, — а сам знову зубами скрегочу. — Дем'ян… добре поводився, нічого зайвого собі не дозволяв?

— Ні… все нормально, — відповідає не одразу, але відповідає.

Нормально? А чому тоді ти знову почервоніла? Отже, щось він таки собі дозволив?!