Розділ 10

Дем’ян

У моєму оточенні давно не зустрічалися такі не навчені досвідом, не зіпсовані дівчата з характером. Які вже давно перетворилися з гидкого каченя на прекрасного лебедя, але ще про це не знають чи не наважуються повірити. До такої і хочеться доторкнутися, і страшно зламати. Дивлюся, що Макс має такі ж відчуття. Можна, звичайно, відкрити цій дівчинці очі, навчити любити своє тіло і показати, як не втрачати можливості, які підсовуватиме їй життя, але зазвичай такі тихоні прив'язуються в процесі і доводиться розбивати їм серце. Тому я свідомо не хочу зв'язувати себе довгими та серйозними стосунками, які з часом втрачають чарівність новизни, і твоє життя перетворюється на кляту рутину. Явір такої ж думки, тому ми живемо яскраво та насичено. Зазвичай ми вибираємо собі «бувалих» жінок, які знають, як правильно дати, щоб тобі зірвало дах, щоб накрило феєрверками оргазмів і тіло поринуло у таке бажане блаженне розслаблення. А ось із затиснутими цнотливими лялечками розслабитися ні хріна не виходить, ми це вже проходили. Але мені подобається Яніна, вона схожа на відважне сердите кошеня, яке сміливо вигинає спинку і шипить, дивлячись на двох породистих псів.

Бажання скупити для неї половину бутика виникло спонтанно, я взагалі в торговому центрі опинився у справах і раптом подумав… про неї. Розмір я визначаю на око і ніколи не помиляюся, тому що жінок у мене було багатенько, встиг нахапатися їхніх секретиків, вже майже як той стиліст. Та й з фасонами для Янусі морочитися теж не довелося, бо навряд чи скромниці припадуть до смаку кричущі й відверті вбрання. Побешкетував і навіть купив їй відпадну білизну, хоча вже уявляю, як невдоволено буде шипіти це кошеня. Що подумає Макс мене взагалі не хвилює, навряд чи він має серйозні плани на цю дівчину, допоможе, відправить подалі і зітхне з полегшенням в обіймах чергової коханки.

Тому, коли Яніна почала відпиратися, я вже був готовий зустріти її опір, який звісно ж викликав у мені неабиякий азарт, адже я страшенно люблю перемагати. І коли дівчина каже мені «ні» — вона кидає мені виклик.

Намагаюся контролювати свої емоції… ось тільки деякі бажання погано піддаються стримуванню. Знаю, що якщо я її трону — стане тільки гірше, секс все зіпсує, нехай навіть усвідомлення того, що ти був першим, потужно тішить чоловіче самолюбство. І якби я притиснувся до неї сильніше, Яніна змогла б добре відчути, що моя ерекція вже штовхає мене у «безодню пороку». Вона лапочка, мені не хочеться її ображати, тим паче вона навряд чи налаштована розпрощатися зі своєю цнотливістю у найближчий час, тому подумки гашу хіть відпрацьованими словами-стопами.

Історія, яку я збираюся розповісти – правдива і мене справді мучить щире каяття.

— Ми з Максимом навчалися в одній із найкращих столичних шкіл, в «А» класі серед таких же пихатих та розпещених діток заможних батьків. Не знаю, як так склалися обставини і чому до нас у старших класах перейшла новенька з неблагополучної сім'ї. Можливо, це був якийсь соціальний експеримент, щоб визначити рівень підліткової жорстокості. Складно зрозуміти, чому тоді ми були такими, приниження слабкого приносило нам, зіпсованим виродкам, справжнє задоволення. Усе почали дівчата, у колективах вони зазвичай зліші за пацанів. Вони чмирили бідолаху на кожному кроці, за її немиту голову, старий одяг, дешеві зошити, а ми підпрягалися, насміхалися і дражнили. Цькувати цю дівчину стало нашою улюбленою розвагою. Батьки не навчили нас поважати людей різних соціальних статусів, бідних або скалічених, а вчителі вже не змогли прищепити нам людяність та співчуття, бо ми були у тому віці, коли старші для нас не мали авторитету. Її звали Аля. З якими тільки образливими словами ми не римували її ім’я. А вона лише дивилася на нас придурків своїми великими очима повними сліз і не відбивалася, намагалася ігнорувати. Одного разу вона спробувала захистити себе, але викликала ще більшу агресію. А за кілька днів не прийшла до школи… бо наклала на себе руки. Пізніше ми довідалися, що її мати пила, а батько нещадно бив їх обох. Рідна тітка намагалася врятувати її від батьків, але вона не врятувала її від нас… Той випадок… перевернув мою свідомість, та й не лише мою. Трагедія, як не дивно, дала поштовх тим з нас, хто ще міг змінитися на краще. Мене досі гризе сумління через те, що ні я, ні мої друзі не захистили цю дівчинку, не допомогли їй. Тепер я один з засновників благодійного фонду, який надає допомогу малозабезпеченим сім’ям, одиноким батькам, дітям-інвалідам, у нас є програма захисту для тих, хто зазнає домашнього насильства, я намагаюся допомагати, якщо бачу, що хтось потребує моєї допомоги, але ніяк не можу загладити свою провину. Ці речі, які я тобі купив, повинні допомогти тобі почуватися комфортніше, спокійніше, впевненіше, бо, на жаль, наше суспільство й досі сприймає людей, судячи з їхнього зовнішнього вигляду. І мені б не хотілося, щоб ти в чиїхось очах побачила зневагу, з якою ми тоді дивилися на Алю. Прошу тебе, Яніно, не відмовляйся. Життя довге. Може, колись і мені знадобиться твоя дружня допомога.   

Все ще затиснута між мною та підвіконням, повільно повертається до мене обличчям. Яся зворушена, в світло-карих очах тремтять сльози, в них докір і натяк на прощення, але більше мене порадувала довіра, яку я виразно побачив у цих чистих наївних дівочих очах. Ковзнувши поглядом по її обличчю, зупиняюся на губах, нервово ковтаю і роблю крок назад. Вона навіть не здогадується, як мені дико хочеться її поцілувати, настільки сильно, що починає ламати тіло, наче хтось вирішив покришити мій хребет. Тішить, що я дорослий мужик і вмію тримати себе в руках.

— Це так несправедливо. Дуже сумна історія, — зітхає, продовжуючи мене розглядати, ніби досі вагається.

— Мені вдалося тебе переконати прийняти подарунки чи переходити до плану «Б»?

— Підозрюю, що це щось взагалі радикальне. …Добре, я подивлюся, що ти там мені накупив. Дякую, Дем’яне. Я згодна на варіант, що колись я відплачу тобі своєю добротою у відповідь на твою, — нерішуче підходить ближче, стає навшпиньки і м'яко, несміливо цілує мене в щоку. Господи, дівчинко, ти навіть не уявляєш, яким зусиллям волі я себе стримую.