Розділ 9

Яніна

Як не дивно, Максим викликав у мене довіру з першого погляду, та й захоплення, чого приховувати, дівчатам складно не помічати красивих чоловіків навіть якщо подібні принци не западають на таких Попелюшок, як я. А ось Дем'ян... якось стрьомно перебувати з ним наодинці. Відразу згадалася казка, яку моя мама переробила на свій лад. Починалася вона як «Попелюшка», бідна добра дівчина, зла мачуха, бал, розфуфирений принц. І ось коли між принцом та Попелюшкою почало все налагоджуватись – з'явився дракон, який вихопив Попелюшку у принца прямо з-під носа і потяг до своєї печери. І хоч би як я сперечалася з мамою, що казка закінчується інакше, мама наполягала на своєму, переконуючи мене, що її варіант більш життєвий та правдивіший. Дракон, ага, правдивий. Ну, хоча насправді вона намагалася донести до мене мораль, що принци не завжди здатні впоратися з проблемами та побудувати нормальні стосунки. Так от Дем'ян асоціюється у мене з тим самим драконом. Пальці двічі зісковзували з замка доки відчинила двері.

— Вітаннячко! — сьогодні він без косухи, а в діловому костюмі, який йому шалено личить, у мене навіть щелепа на хвилину відвисла, бо в цьому образі він і сприймається інакше. В руках купа пакетів.

— Максим не казав, що ти завітаєш. Привіт, — відходжу убік, спостерігаючи, як він по-хазяйськи тягне свої покупки до вітальні.

— А я його й не попереджав. Хіба мені потрібний його дозвіл, щоб тебе побачити? — навіть пошкодувала, що зустрілася з ним поглядом, бо цей погляд одразу мене обпік. — Ти ж велика дівчинка і він тобі не наглядач. Янусю, у мене для тебе дещо є. Тільки не поспішай з емоціями, добре? …Я взяв на себе сміливість освіжити твій гардероб! Все це – тобі! — і показує на десяток пакетів з логотипами недешевих брендів.

— Що, вибач? — Я так і рухнула на диван. Спочатку розгубилася, а потім поступово розгубленість поступилася місцем обуренню. — Розумію, після вчорашнього походу до ресторану поряд із вами я виглядала блідою тінню в поношеному балахоні, але мені не потрібні подачки. Дем'яне, я цього не прийму, — трясу головою, а всередині мене все здригається, бо він підходить ближче і, опустившись переді мною навпочіпки, бере мене за руки, стискаючи мої зап'ястки.

— А це не подачка, це подарунки, які я легко можу собі дозволити. Це дружній жест, Янусю. Від щирого серця, без будь-яких підступних думок чи жалості. Я підозрював, що ти саме так і відреагуєш. Вчора встиг трохи відчути твій характер.

— Ми не настільки друзі, щоб ти робив мені такі подарунки, — уперто бубоню, серце перелякано б'ється, як у спійманої білки. Від того, що він так близько, торкається мене, дивиться — шкіра то спалахує, то вкривається інієм. — Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. Пробач, але, на мою думку, чоловіки не роблять дівчатам подарунки просто так.

— І що, на твою думку, мені від тебе потрібно? — Відпускаючи мене, випростується і продовжує тепер дивитися зверху-вниз. — Секс? Боїшся, що після примірки затягну тебе в ліжко, тому що люблю мацати незайманих дівчат на сніданок? Помиляєшся, Янусю, сексу в моєму житті навалом, у мене із цим проблем немає.

— З чого ти вирішив, що я незаймана? — заливаюся червоною фарбою по самісінькі вуха, але якогось біса ставлю це питання і злюся на нього ще сильніше за його поблажливу усмішку.

— Не ображайся, крихітко, але є ознаки, за якими досвідчений чоловік завжди упізнає незайману дівчину. Навіть заздрю тобі в якомусь плані, бо у тебе попереду стільки нового та непізнаного. То ми плавно перейшли від теми покупок до розмови про секс? — І знову ці посмішки.

— Боже, звісно, що ні! — Підхоплююся, і щоб не згоріти від сорому, підходжу до вікна. Дивлюся на залиту сонцем вулицю та зелені верхівки каштанів, аби лише не дивитися на Дем'яна, який не залишився стояти на місці. Чую його кроки за спиною та завмираю. Ці хлопці, не змовляючись, вирішили довести мене сьогодні до істерики з самого ранку. — Дем'яне, я не можу прийняти твої подарунки, це… б'є по моїй гідності. В ошатній милостині я почуватимуся гірше, ніж у своїй старій спідниці.

— І все-таки я маю намір тебе переконати, — гадає, що якщо він став позаду мене, спершись руками об підвіконня, затиснувши мене в цьому тісному просторі, то у нього вийде мене вмовити. Якщо я й погоджуся, то тільки з переляку, бо серце б'ється вже в різних місцях, повітря не вистачає і в голову влітають якісь майже божевільні думки. Не думаю, що Дем'ян не розуміє, що зі мною зараз відбувається, скоріше навпаки, це така тактика отримати бажане, у нашому випадку добитися від мене згоди прийняти його дари.

— Крихітко, це не подачка, не милостиня і не приманка. Якщо хочеш знати – це щось на зразок спокути. Давай я розповім тобі одну історію, і ти постараєшся мене зрозуміти. Домовились? — нахиляється ближче, торкаючись своїм диханням моєї скроні.