Розділ 7

Яніна

Як декого вчать плавати — зіштовхуючи з човна, відпливши подалі від берега, так і мене ніби виштовхали в новий для мене світ, і я борсаюся, намагаючись не впустити свою гідність. Впевнена, Максиму з Дем'яном мене просто шкода, в іншій ситуації, не знаючи мене, вони б навіть не глянули в мій бік, проскочили б повз закомплексованої, одягненої в старе барахло дівчину. І щоб влитися в середу, вируючої життям столиці, потрібно дозувати і задоволення, і випробування, інакше моя нервова система не витримає навантаження.

— Щось ти засмутилася, — від Максима не вислизає жодна моя емоція, останні двадцять хвилин він кидає на мене такі погляди, наче розглядає під мікроскопом.

— Хіба? — Наївшись, відкладаю столові прилади. — Просто дається взнаки втома з дороги. Все ще ніяк від поїзда та безсонної ночі не відійду. Якщо можна, давайте перенесемо вечірню прогулянку Києвом на інший раз, — ось, я це сказала і навіть жодного разу не затнулася. Я може, і сама потім Києвом погуляю, як користуватися навігатором знаю та й інтернет мені в поміч, сіре мишеня і без карколомних красенів може непогано впоратися. Не хочу відволікати Максима від справ, мама казала, що він людина зайнята, йому бідному й так доведеться няньчитися зі мною, вирішуючи питання з лікарнею та академією.

— Без проблем, іншим разом так іншим разом, — знизує плечима, подаючи знак офіціантові. — Зараз можемо пройтися трохи проспектом, взяти таксі і поїхати додому. Демоне, ти з нами?

— Мені доведеться вас засмутити і покинути, — Дем'ян, глянувши на свій телефон, знову перевернув його екраном униз. — Вечір неділі не повинен бути нудним та кислим, тож у мене наклюнулася цікава зустріч, яка гадаю, розтягнеться до завтрашнього сніданку. Але я з вами надовго не прощаюся, коли надумаєш показати красоту столиці нашій гості, клич, я із задоволенням складу компанію! Сьогодні я пригощаю, тож вечеря за мій рахунок. Наполягаю, — наголосивши на своєму бажанні пригостити нас вечерею, твердо глянув на друга, після чого повернувся до мене, лагідно посміхнувшись. — Яніно, був шалено радий познайомитися. Ще побачимось... крихітко!

— Він завжди такий? — питаю у Максима, крокуючи поряд з ним широким тротуаром повз сяючі неонові вогні вітрин та вивісок, гарні фасади будинків і фонтан з різнокольоровою підсвіткою.

— Дем'ян? О, це він ще стримувався, — хмикає Макс. — Насправді він жорсткіший. Не сподобався?

— Я такого не казала. …Вибач.

— За що ти просиш вибачення? — щиро дивується, навіть зупинився.

— За те, що тобі доводиться витрачати недільний вечір на мене замість того, щоб рвонути на побачення, як твій друг, — не знаю, що я хочу від нього почути, навіть якщо Максим скаже, що йому приємно перебувати в моїй компанії — я йому не повірю, він напевно чемно збреше. Кажу, а в самої язик від хвилювання до піднебіння прилипає і долоні пітніють. Вперше в житті мені раптом, хай і на коротку мить, захотілося відчути себе фатальною, бажаною красунею, дівчиною його мрії.

— Жодних інших побачень у мене на сьогодні не заплановано, а спонтанність, на відміну від Дем'яна, я не люблю. І ти себе явно недооцінюєш, Яніно. Це я тобі як чоловік із досвідом кажу.

  Добре, що у вечірніх сутінках нікому не кидаються в очі мої палаючі щоки. Треба ж, красунчик зробив мені комплімент. Згодна, якщо мене гарно одягнути, підфарбувати, красиво укласти волосся і начепити образ самовпевненої фіфи — можливо, я навіть зможу викликати захоплення у таких чоловіків, як він. Не зарікатимуся, але можливо, колись я дійсно побачу непідробний інтерес у його очах.

— Хочу сказати, що від допомоги з Могилянкою не відмовлюся, а ось до лікарні я й сама можу сходити, — не хочу бути тягарем, мені й так не дають спокою думки, що йому доведеться заплатити лікарю чи ректору, і я буду йому винна.

— Ні, Яно, сама ти не сходиш. Завтра зателефоную головному лікарю до приватної клініки «Амеда», ми із ним знайомі, запишу тебе на консультацію. На яку ми підемо разом, і заперечення я не приймаю, така вже я людина. І цього тижня вийду на ректора, впевнений, у нас із ним є спільні знайомі і він захоче піти мені назустріч. Ти головне не нервуй, бо ти як пружинка. …Адже це не через мене?

— Звичайно ж, ні, — ага, так я тобі й зізналася, що в мене через тебе земля під ногами гойдається і дихається важко, як недосвідченому марафонцю.

— Чому не вступила до вишу одразу після школи? — спроба змінити тему зарахована.

— Київ я б не потягнула, надто дорого. Та навіть вузи Дніпра нам були не по кишені. Адже вступити на бюджет замало, треба ще на щось жити. Зате я закінчила дворічні онлайн-курси «управління та маркетинг» і освоїла секрети тайського масажу, — ось саме останнє Максим був не готовий почути. Зупинившись, витріщається на мене як на Марсіанський десант. — Просто я виграла сертифікат на навчання, гріх було відмовлятися, — знизую плечима, і зусиллям волі змушую себе не посміхатися, бо у нього така кумедна пика.

— Нічого собі! Добре, що про це не знає Дем'ян. …Точно обміняв би банку гречаного меду на сеанс масажу, — сміється, хитаючи головою. — Яніно, а ти вмієш вражати. Хто б міг подумати, що твої пальчики знають секретні точки для розслаблення, — у нього навіть інтонація змінилася, чи то він настільки офігів, чи глузує. А в мене, здається, не тільки щоки — у мене палають усі видимі та невидимі ділянки тіла. — Тренувалася на комусь? — Добиває він мене своїм питанням.

— На чоловіках жодного разу. Здебільшого тренувалась на мамі, на сусідках. Хвалили. Мама каже, у мене сильні пальці, — відповідаю вже знехотя. От дурепа, і навіщо я йому про це ляпнула?!

— Пощастить же твоєму хлопцю, — заявляє Макс з якимись дивними нотками заздрості, приголомшуючи мене цим, і я мрію якомога швидше опинитися у своїй кімнаті, щоб зникнути під ковдрою, ховаючись від цієї зніяковілості, від погляду цього чоловіка, який наче проник всередину мене, торкнувшись забороненого. Хочеться відповісти, що мені не до хлопців, що спочатку я збираюся вивчитися, знайти хорошу роботу і врятувати маму, а потім, можливо, в моєму житті знайдеться місце і для любовного шаленства, але видаю у відповідь зовсім інше: