Розділ 6

Максим

— Дем'яне...

— Оу, почав з офіційно-серйозного, — перебиває мене. Поки Яніна вирішила заглянути до дамської кімнати, маю трохи часу прочистити другові мізки, але цей розумник навіть без слів здогадується. — Зібрався пожурити, сказати «ну-ну, так не можна, не бентеж малу і слину на неї не пускай, бо я пообіцяв мамі бути хорошим хлопчиком»? Вгадав? Розслабся, друже, я на неї дивлюся, як на миле сусідське дівчисько, мені її просто шкода, хочеться взяти під крило, вона така забита і затуркана, важко їй у житті буде, хватки немає. Мої жарти без жодного підтексту, я лише намагаюся скрасити собою ваш вечір, тож не бухти.

— Радий, що ми один одного розуміємо. Вже вибрав, що питимеш? — пробігаюсь поглядом по залі, чи немає знайомих обличь, і знову поглядаю у бік барної стійки, за якою знаходиться туалет, хоч би Яніна не втекла, ще заблукає і додасть мені ще більших проблем.

— Ти ж знаєш, що я не зраджую рому. Вона надовго до тебе прибула? — Демон теж поглядає у той бік. Як для сусідського дівчиська вона його таки надто зацікавила.

— Залежить від того, скільки піде часу на вирішення усіх її питань, з якими я маю допомогти. Як у тебе з тією кавказкою красунею?

— Це якийсь тест? Запитав, аби щось спитати? — усміхається Дем'ян, але не мені, а Яніні, яка йде до нас. — Я до жінок надовго не прив'язуюсь, як ти, Яворе. — Крихітко, ми вже готові зробити замовлення, чекаємо лише на тебе. Якщо потрібна консультація щодо меню — я готовий, — моя мама не знала кого просити про допомогу, потрібно було довірити Яніну Дем'яну, почуваюся третім зайвим.

— Не називай мене крихіткою. Спробую сама розібратися, — у неї принаймні є характер, це тішить, — Яніна зосереджено вивчає меню, а ми, як ті два придурки, зосереджено витріщаємося на неї.

— Яніно, на ціни, будь ласка, не дивись. Гаразд? Кухня тут азіатська та європейська, готується у спеціальній печі, все дуже якісне. Тому дивись лише на те, з чого складаються страви, — вважаю за потрібне їй це сказати, бо підозрюю, коли вона побачить ціни, замовить собі склянку води та три скоринки хліба.

 Цікава тенденція, значить, розмовляючи з Дем'яном, навіть вставляючи йому шпильки у відповідь, вона не червоніє, а коли я їй щось говорю – відразу заливається рум'янцем.

— Добре. Я вже вибрала.

Робимо замовлення, Дем'ян бере собі тар-тар із яловичини, хумус із сочевиці та томатний хліб з овочами. Я взяв собі авторський форшмак із копченим буряком та ікру щуки з вершками та пшеничними млинцями, а Яніна… замовила собі салат з японським вугрем та манго.

— І це все? — Питаємо у неї в один голос.

— Я багато не їм, — знизує худенькими плечиками. — Поки принесуть наше замовлення, розповім, як познайомилися наші мами, — зітхає, нарешті, наважилася. — Історія незвичайна. …Вони потоваришували ще в інституті: Лариса, моя мама Оля та Сашко. Ходили скрізь нерозлучною трійцею, потім Лариса почала зустрічатися з Сашком, в якого таємно була закохана моя мама. А на п'ятому курсі, посварившись з Ларисою, як мені сказали твоя мама була дуже ревнива, Сашко несподівано запропонував моїй мамі вийти за нього і вона погодилася. Там була ціла трагедія зі сльозами, прокльонами та життєвою драмою. Найкращі подруги стали заклятими ворогами, не поділивши Олександра. …Він загинув через п'ятнадцять років після того, мені тоді не було й рочку. Лариса та Оля помирилися на його похороні. Твоя мама чомусь звинувачувала себе за те, що бажала їм зла. І ось минули роки, і моя мама знову зв'язалася зі старою подругою, попросивши про допомогу. Думаю, те почуття провини і спонукало тітку Ларису відгукнутися. Якось так. Коли мені виповнилося тринадцять мама знову вийшла заміж за... кінченого виродка. Спочатку він здавався нормальним, а потім… — замовкнувши, Яніна похитала головою, опустивши очі кудись униз.

— Вітчим тебе кривдив? — знову мені хочеться торкнутися її обличчя, щоб змусити її подивитися на мене.

— Я не хочу жалітися, — от вона любителька вперто хитати головою.

— Ясю, ти знову плутаєш поняття, — подає голос Дем'ян. — Жалітися та ділитися — це різні речі. — Якщо цей козел розпускав руки, ми можемо йому їх відірвати.

— Колись я це зроблю сама, коли встану на ноги і заберу звідти маму, — відповідає ця тендітна дівчина, гордо підвівши голову, а у мене в горлі раптом з'явився ком, який я намагаюся проковтнути і не можу. Зрозуміло, що їй жилося несолодко, видно, натерпілася, але своїми словами вона викликала в мені дивні почуття… імпульс, коли виникає бажання перевернути весь світ заради однієї людини. Алкоголь нам принесли трохи раніше, тому випиваю свій віскі одним махом, чим чимало здивував Дем'яна, який нагородив мене довгим пронизливим поглядом.

— Нехай у тебе все вийде, — залишається поважати її бажання та не лізти з розпитуваннями. — Навіть не підозрював, що наші мами не змогли поділити хлопця, моя мені такого не розповідала, наплела щось інше, але любовна драма точно не згадувалась. Та я радий, що вона запропонувала допомогу.

— Карма дивовижна штука, у ваших батьків були такі заплутані любовні трикутники, а тепер ти, Максе, дбаєш про дівчину-тихоню. А пам'ятаєш, як у старших класах від тебе діставалося усім скромницям? — у цьому весь Дем'ян, може вкусити правдою навіть ліпшого друга.

— З того часу я подорослішав і порозумнішав… сподіваюся, — хмикаю, спостерігаючи, як офіціант виставляє на столик наше замовлення, як Яніна, озброївшись виделкою, пробує свій салат. — Подобається? — Запитую, зустрічаючись з нею поглядом, і відповіддю служить її задоволена посмішка.

— Я ось що подумав, може ви все ж таки рідня, якщо ваші мами запали на одного і того ж хлопця, може він ваш батько? Адже теоретично це можливо? — одразу навіть не зрозумію Дем’ян жартує чи говорить серйозно.

— Друже, давай залишимо цю тему. Сьорбни рому і побудь трохи лапочкою.

— Це неможливо, бо мене вдочерили, — тихо відповідає Яніна. — Годі говорити про мене, розкажіть краще про себе.