Розділ 3

Максим

Озираючись, несміливо проходить усередину мого холостяцького барлогу. Так, квартира шикарна, свого часу вона була моєю віддушиною, я вклав багато сил і грошей у перепланування та ремонт, доки не довів її до стану ідеального для мене комфорту. Японська сантехніка, паркет із Німеччини, меблі з Канади, у кожній кімнаті працювали наші українські дизайнери. Я задоволений тим, що можу залишити за порогом все це проблемне лушпиння і насолодитися спокоєм та зручностями за стінами мого «замку». Але Яніна дивиться на все з таким виразом обличчя, ніби я відчинив їй двері в портал, що веде на іншу планету.

— Душ без краників та шлангу? — Дивується, як дитина.

— Він запрограмований на тривалість процедури та комфортну температуру води. У мене дуже щільний графік, тому зранку на водні процедури п’ять хвилин, ввечері – десять, а ще я за збереження ресурсів, тож воду дарма не витрачаю. Це розумний душ, кабінка оснащена датчиками, як тільки людина опиняється всередині — відразу вмикається тепла вода, якщо це вечір, або прохолодна, якщо ранок.

— А якщо всередині опиняться двоє? — ого, а янголятко, виявляється, не така вже й скромниця. — Ні-ні, це не те, про що ви подумали, — дико червоніє, тепер у неї на обличчі написано, що вона хоче провалитися крізь землю, але все ж таки Яніна намагається пояснити мені свою думку. — Я мала на увазі, що якщо для однієї людини запрограмований один режим, а для другої інший, і вони раптом опиняться разом, душ заглючить? Як він розрізняє, за відбитками чи визнає лише господаря будинку?

— А ти у нас ще й чомучка. Навіть боюся тобі показувати розумний унітаз, уявляю, скільки ти мені поставиш запитань, — усміхаюся, щоб згладити її зніяковілість, якщо це взагалі можливо. Вона дуже кумедна, мені подобається її жива допитливість. — Душова кабінка «упізнає» мене за вагою, бо це занесено в програму. Так, вона ще й зважує, щоб я контролював свою любов до випічки. Знаєш, а я навіть не замислювався, що станеться, якщо завалитися в кабінку компанією вдвох чи втрьох. Жінок я до свого царства не запрошую, тому не перевіряв, але тепер я уважніше вивчу інструкцію. І будь ласка, звертайся до мене на "ти". Ходімо, покажу тобі твою кімнату, адже ти хотіла відпочити.

Проходить слідом за мною в гостьову спальню і з полегшенням зітхає, гадаю, це означає, що їй сподобалося.

— У вас ... пробач, мені потрібно звикнути, у тебе дуже затишно і мега стильно. …Добре, що я тут лише на кілька тижнів.

— Чому ти так говориш? — ледве стримався, щоб не торкнутися її обличчя, аби змусити дивитися на мене, а не відводити постійно очі, як вона це робить.

— За цей час я не встигну звикнути до розумного унітазу, — хоробро пожартувала і закусила губу. — Можна мені води?

— Звичайно. Ти розташовуйся, а я принесу.

Тільки дістав із холодильника пляшку мінералки, як раптом задзвонив телефон. Зазвичай у неділю я не беру слухавку, тільки у виняткових випадках, але на дзвінок виконроба, який відповідає за виконання робіт на одному з моїх проектів, я не міг не відповісти. Ми поговорили буквально хвилин десять, і коли я повернувся до кімнати Яніни, навіть не стукав, бо двері були відчинені — я застав її сплячою. Так і заснула поверх покривала, не роздягаючись. Тихо ставлю пляшку з водою на тумбу біля ліжка і якогось біса не поспішаю йти. Несподівано мною опанувало непереборне бажання її роздивитися. Дивно, раніше я за собою такого фетиша не помічав, бо це милування приносить мені задоволення. У неї такі витончені стопи та стрункі ніжки, старенька спідничка ледве прикриває гарні коліна. Тонкі зап'ястки та мій улюблений розмір жіночих пальців зі звичайним манікюром, без моторошних нарощених кігтів, які мене останнім часом вже кумарять. Пшеничне волосся розкидалось на всі боки, Яніна так спокійно і розмірено дихає, що мене теж починає хилити в сон через цей гіпнотичний ритм. У неї ідеальні пропорції обличчя, як архітектор я завжди звертаю увагу на симетрію. Нуль косметики, на тонкій шиї тоненький ланцюжок. Маленькі груди. «Ось ти і докотився, Яворівський, розглядаєш дівчисько, яке набагато молодше за тебе, так і збоченця у собі виявити недовго. …Ні, я просто естет, милуюсь прекрасним, що в цьому поганого? І трохи збуджуватися, дивлячись на сплячу дівчину, в моєму віці все ще нормально»

Після уявного діалогу з самим собою, виходжу з кімнати, щоб замовити столик на вечір в одному зі своїх улюблених ресторанів, я ж обіцяв зводити її на вечерю. Щодо їжі – тут я консерватор, є кілька перевірених місць, куди я ходжу перекусити, там недешево, але я повністю довіряю цим закладам, і знаю, що мене нагодують натуральним, а не гмошним лайном. І коли вже у мене з'явився вільний час, поки моя гостя спить, можна посидіти за ноутом і переглянути креслення.

Коли я йду з головою в роботу, яку треба сказати шалено люблю, то втрачаю відлік часу. Друзі жартують, що мені вже пора записуватися до групи анонімних трудоголіків, щоб мені допомогли боротися з нападами трудоголізму.

— Хм-хм, буде дуже нахабно, якщо я… тебе відволічу? — тихий голос Яніни одразу вириває мене з креслень нового хмарочоса і повертає у реальність. Чому її так бентежить, коли ми зустрічаємось поглядами? Начебто поводжуся по-дружньому, намагаюся тримати звички владного самця на прив'язі, бо обіцяв матері бути лапочкою і не ображати дівчинку. Ох, був би я молодшим! Точно б замутили.

— Звісно, відволікай. Все в порядку? Виспалася?

— Відпочила, як у бога за пазухою. Ви… тьху… ти пропонував поїсти, – додає вже зовсім тихо.

— Пропонував і поїсти, і прогулятись. Одягайся та ходімо, — закриваю ноут, підводячись з крісла.

— Я вже... піду в цьому.

Так, це нікуди не годиться, гадаю, нам з нею треба обговорити ці напади сором'язливості. Розумію, що я для неї чужа людина, але тихоні-скромниці особисто мене неабияк напружують, я за прості дружні стосунки, бо любовну інтрижку я з цією малою заводити не збираюся.