Розділ 18

Як тільки виходжу з ліфта за одну хвилину до восьмої — мені знову не вистачає кисню, легені починають боліти, серце обертається навколо своєї осі, ноги підкошуються від однієї лише думки, що зараз я побачу Макса і знову потраплю в полон його харизми. Помічниця з мене буде ще та. Мені потрібен холодний розум і стриманість, але Макс займає перше місце у списку моїх винятків, тому дарма він відмовився взяти грошима, під його пильним поглядом я буду малопродуктивна, хіба що він хоче себе розважити, дивлячись на мої недолугі спроби плідної праці.

У приймальні за столом секретаря з виглядом воскової напівбогині сидить яскрава блондинка. Темно-червона помада, такого ж кольору нігті, груди третього розміру і, напевно, ноги від вух. Як тільки я увійшла у своїх улюблених джинсах, топіку та кедах, сьогодні я вирішила вирядитися саме так, адже Макс нічого не говорив про дрес код, блондинка зміряла мене зневажливим поглядом і невдоволено підібгала свої наквацані вареники.

— Дівчино, куди це ви так розігналися? — кидає мені непривітним тоном, з претензією вигинаючи ідеально вищипані брівки. — Ви випадково помилилися дверима?

— Добрий ранок. Ні, не помилилась. Максим Андрійович на мене чекає, — сваритися мені з нею не хочеться, тому відповідаю спокійно, хоча її тон мені неприємний.

— У його кабінеті вже прибрали.

— А я не прибиральниця.

— У будь-якому разі Максим Андрійович зараз зайнятий, чекайте, — кидає мені з холодною зневагою, дивлячись у свій телефон. Прикольно день розпочався. Швидко набираю Максу повідомлення:

"Мене не пускає твоя секретарка"

Навіть хвилини не минуло, як він вилітає з кабінету, наші погляди перетинаються, і я… завмираю. Збоку, напевно, здається, що я навіть не дихаю, хоча всередині мене вирують усі пори року. Цікаво, він на всіх дівчат так діє, чи тільки мені так «пощастило».

— Привіт, Ясю, — приязно посміхається до мене, здається, ще трохи й обійме. — Вибач, мій прокол, зранку задурили голову дзвінками, забув попередити, що ти прийдеш. Лілю, це Яніна, моя особиста помічниця на літо. Яніна студентка і це її перша практика, — дивиться на секретарку і його погляд миттєво стає крижаним та суворим. — Їй можна входити до мене будь-коли. Якщо Яніні знадобляться якісь документи або уточнити інші питання, ти ввічливо підкажеш їй і все поясниш. Це зрозуміло?

— Зрозуміло, Максиме Андрійовичу, — настрій блондинки різко падає, я прямо шкірою відчуваю її роздратування та антипатію на мою адресу. — Якщо вона ваша асистентка, тоді може ви їй натякнете, що у нас тут пристойна фірма і одягатися треба відповідно, а не як бідна родичка, — їй навіть на думку не спадає, що між мною та Максом може бути щось більше, ніж літня практика. Що вчора ми з ним цілувалися запоєм, що, якби я дозволила, Макс потягнув би мене у свій холостяцький барліг і сьогодні ми могли б прокинутися разом. Блондинка зовсім не бачить у мені суперницю, хоча моя жіноча інтуїція підказує, що ця Ліля поклала око на свого боса і не втрачає надії вразити його своїм шиком та смаком.

На Максимі сьогодні світло-блакитна сорочка, через що його очі здаються ще більш «морськими». Він дуже вродливий чоловік, жінки завжди будуть його хотіти, з цим потрібно просто змиритися. Важливо, чи вміє цей гарний чоловік зберігати вірність, чи вміє він любити, бо люди, які по-справжньому люблять — ніколи, на мою думку, не зрадять.

— Будуть ще якісь вказівки? — Макс підходить до столу секретарки, спираючись на нього обома руками. Вона з переляку аж шию втягнула в плечі, очима плескає і гучно сопе своїм кирпатим носиком. — Шкода, що в сумочку від Dior не вкладають мізки, вони б тобі дуже знадобилися... Ліля. Ще хоч один подібний прояв неповаги — і я відправлю тебе на Троєщину мити тачки, — різко випростовується та повертається до себе в кабінет. Я біжу за ним хвостиком.

— Вона у тебе зла, як вівчарка, — підходжу до столу і бачу папку зі стікером «для Яніни».

— Я зліший.

— Це факт, — усміхаюся, а Макс підкрадається до мене ззаду, стискає немов лещатами мої зап'ястя і… ніжно цілує в шию.

— Вибач, але це страшенно складно. Важко втриматися, коли всі думки лише тільки про тебе, — бурмотить і перебирається губами до моєї ключиці.

— Максиме Андрійовичу, ми так не домовлялися. Не така практика мені потрібна, — обурююся, а сама тану від дотику чоловічих губ, хочу добавки, щоб він не зупинявся. — Користуєтеся перевагою фізичної сили і тим, що ви бос? …Ми не пара, Максиме. Я не сказала, що вже пробачила тобі, що хочу бути разом і що мені подобаються ці власницькі замашки.

— Яка ти мстива і сувора. Вибач. Я не міг собі цього дозволити десять місяців і тепер рвусь без дозволу надолужити втрачене. До речі, твоє тіло мені дозволяє, це вперта злюка Яся чинить опір. Але я і її вмовлю, з часом, — відпускає мене і сідає в крісло. — Мені дали адресу твоєї нової квартири. В обідню перерву можемо під'їхати, глянеш своїм критичним поглядом. А тепер таки давайте попрацюємо, пані Котик.

Не без задоволення спостерігаю, який він зосереджений у процесі, як любить точність і порядок, як вдумливо відповідає на телефонні дзвінки, як його гарні пальці швидко літають по клавіатурі, як він серйозно хмуриться, вивчаючи свої креслення та плани, поки я намагаюся запам'ятати його графік. І більше жодних двозначних натяків та палких поглядів, наш головний архітектор взяв емоції під суворий контроль. Але рівно о першій годині дня Макс закрив кришку свого ноутбука і посміхнувся, зиркнувши в мій бік.

— Що ж, Ясю, настав час прогулятися. А то сидиш як мишка, спостерігаєш за мною нишком і про щось посилено розмірковуєш. Не хвилюйся, все буде добре, обіцяю, — проходячи повз, легенько торкається мого плеча, надягає піджак, бере ключі від машини, і ми виходимо з кабінету під несхвальний та заздрісний погляд Лілі. Навіть страшно подумати, що вона встигла собі вигадати.

…Квартира мені сподобалася з першого погляду, така затишна, чистенька, після ремонту, з меблями і всією побутовою технікою.