Була собі хмаринка

Була собі хмаринка. Вона була пухкенька і м'якенька неначе зефір, який летить по небу. Уявіть лише, ви піднімаєте в гору свою голівку, а там голубе - голубе небо і одна пухкенька хмаринка, яка летить десь собі вдалечінь.

Так її і назвали жителі містечка - хмаринка Зефірка. 

Зефірка була дуже радісна хмаринка, вона любила подорожувати, поглянути на щось нове , обожнювала бути біленькою як пух. Але вона була і дуже емоційна. Як хтось пожартує з неї, то одразу кидалася плакати. І на місцевих жителів падав рясний - прерясний дощ.

Одного разу хмаринка Зефірка вирішила полетіти десь далеко і вивчити новий маршрут. Сонце собі усміхалося, небо було чистим, тому хмаринці було легко пересуватись без інших хмар, адже вона любила бути найпершою та швидкою.

- Юху, ось це вітерець мене підганяє! Так я точно доберуся до нового місця швиденько, - вона підхопила вітер і полетіла по небу ще швидше.

- О, погляньте, це ж хмаринка Зефірка! - вона почула недалеко голос. Він був дуже голосистий. Зефірка поглянула вниз і побачила зайчиху Петрі, яка виводила своїх маленьких зайченят на галявину, - бачите діти , якщо ви будете їсти багато морквин, то будете теж швидкими, як хмаринка.

- Ой, ні, тільки не морквини. - останній маленький зайчик скрутив свій животик і аж позеленів від слова морквини. Так вони йому не подобались. 

У Петрі було четверо маленьких зайченят - найстарше зайченя Дейзі і троє менших братів - Колін, Рубі та найменший Саймон. Всі зайченятка були біленького кольору як і Петрі зайчиха. Тільки Саймон був рудувато - білого кольору. І він же дуже не любив їсти морквини. 

- Саймон, ми відстаємо. Давай швидше, - Петрі доводилось постійно його підганяти , бо він був дуже повільний. Деколи їй здавалося , що Саймон літає у хмарах, як та хмаринка Зефірка. То одне не почує, то інше, то може розплакатись , а деколи і побитися. 

- Як же він буде у школі , я навіть не знаю. Такий же, як равлик - Петрі сама собі під ніс пожалілася, коли підганяла наймолодшого зайченятка. 

- Не переживай зайчихо, він стане супер швидким, як я. Просто йому потрібен час щоб трішки вирости.

- Як же він виросте, якщо він не любить їсти морквини , - вона покачала головою, дивлячись як Саймон повільно собі стрибає у траві. 

- Ми щось придумаємо Петрі, обов'язково щось придумаємо, - Зефірка підмигнула і полетіла у свою нову подорож.

Вона так хотіла вивчити нові стежини по небу, але постійно поверталася до маленького Саймона, який дивився на небо і ворушив своїми маленькими вушками.

- Треба допомогти зайчисі Петрі. Але що робити? Полечу я до діда Тугодума. Може він нам допоможе, адже він такий розумний....