Розділ 3

Після того кошмару Тарас, так і не зміг заснути та заспокоїтись. Навіть коли прийшли батьки, він все ще був напружений. Як він не намагався приховати свої хвилювання, все-таки батько помітив це.

— Тарасе, залишмо жінок поспілкуватись, а самі вийдемо в іншу кімнату, — запропонував Олександр Володимирович сину.

— Ми ненадовго. Не сумуйте, — поцілував наречену у щоку хлопець.

— Що сталося, синку? Наскільки мені відомо, ти кохаєш Олену. Чому ж ти зараз такий стурбований? — заговорив батько, коли вони залишились наодинці.

— Усе добре.

— Ти мене не обдуриш. Я бачу тебе наскрізь.

Тарас хотів розповісти, поділитись з кимось своїми переживаннями. Проте він не був впевнений, що його батько — математик, академік НАН України, зрозуміє його. Хлопець хотів щось знову збрехати, але його перебив пронизливий  Оленин крик з кухні. Стрімголов кинувшись до коханої, Тарас побачив, як з її правої руки рікою розливається кров. Схопивши рушник, притис його до руки дівчини та закричав:

— Вікторіє Олександрівно, що робити?

Його майбутня теща працювала медсестрою, але побачивши дочку в крові, втратила самоконтроль, заклякла від страху. Голос хлопця привів її до тями. Вона схопила аптечку, стала обробляти та перебинтовувати Оленину руку. Але, щоб жінка не робила, кров не зупинялась, і дівчина почала втрачати свідомість.

—  В лікарню, —  заплакала жінка.

— Тату, ти за кермом. Ключі в коридорі на комоді, — командував Тарас, підхопивши наречену на руки. —  Вікторіє Олександрівно, ви з нами. Мамо, закриєш за нами двері.

Уже через пів години сім’я була у приймальному відділені лікарні. Дівчиною відразу зайнялись лікарі. У весь цей час Тарас не знаходив собі місця.

— З нею усе добре! —  вийшла до Тараса мати дівчини. — Вона відпочиває.

— Я можу її побачити?

— Ні, сину. Уже занадто пізно. У лікарні з відвідуванням суворі норми. Тим паче я уже на чергування заступила, побуду з Оленкою. А ти краще іди додому, поспи.

Ні, піти додому, а тим паче спати він не міг, коли його дівчинка у лікарні (та й той сон все ще хвилював його). Тарас відправив батька додому, пославшись, що хоче прогулятись.

Що він мав робити не знав. Тарас просто блукав нічним містом. Не помітив, як ноги самі привели його до інтернет-кав’ярні.  Хлопець оплатив VIP-кабінку та засів за комп’ютером.

«Ксерон», —  єдине, що ввів у пошук Тарас. Він вичитував усе, що видавав Google, але це були або казки, або вже те, що він знав. Хлопець готувався здатись, коли на моніторі вискочила рекламка якихось парфумів. Нічого важливого, але в очі потрапила одна зі складових — Convallaria majalis. Конвалія! Хлопець одразу згадав запах, що відчувався при зустрічі з Ксероном.

Тарас, наче навіжений, шукав потрібну інформацію. Але, крім того, що конвалія покращує серцеву діяльність, нічого пов’язаного з чародієм не було.

— Ваш час вийшов, — повідомила дівчина адміністратор. — Продовжувати будете?

— Як вийшов? — здивувався хлопець (адже заплатив на сім годин), але глянувши на годинник, що висвітлював п’ятнадцять на сьому, додав: — Ні, не буду, дякую!

Ще необхідно додому заїхати, переодягтись, нагодувати Джорджа і приготовити Оленчині улюблені оладки з шоколадною пастою. О дев’ятій можна навідати наречену.

— Зачекайте! — хтось гукнув, коли він уже сідав у таксі. Тарас обернувся та побачив дівчину-адміністратора. Вона неслась до нього.

— Ось, — вона тицьнула хлопцеві якийсь папірець з адресою, відхекавшись додала пошепки: — Ви шукали про НЬОГО, бабуся допоможе.

Швидко розвернулась на підборах, і як ні в чому не бувало, повернулась на своє робоче місце.

— Начяльнік, єдєм. Врємя дєньґі, — відірвав Тараса від розглядання адреси таксист.

— Їдемо, — скомандував хлопець, ховаючи записку в гаманець.

До лікарні Тарас під’їхав за чверть дев’яту. Набрав Олену, але вона не відповідала. Голова, що й так боліла (безсонна ніч давалась в знаки), розболілась ще більше від переживання та страху. Тремтячими руками він набрав номер Вікторії Олександрівни.

— Що з Оленою? — знервовано запитав хлопець, коли слухавку підійняли.

— Доброго ранку! Її оглядає лікар. Я так розумію, ти вже біля лікарні — чекай зараз проведу тебе.

Дівчина лежала на ліжку та ніжно посміхалась побачивши коханого. ЇЇ посмішка завжди заспокоювала хлопця, і він навіть був готовий забути й кошмар, й статую. Але враз він відчув запах конвалій та побачив на пальці перстень з чорним каменем.

— Олена, де ти взяла цей перстень? — злякано закричав Тарас, підбігаючи до нареченої.

— Еее, — запнулась дівчина, втупивши погляд у перстень, ніби вперше його бачить.

— Де каблучка яку я тобі подарував? Чому на її місці це?

— Мені шили руку, і персонал загубив каблучку. Але, щоб я не засмучувалась, одна дівчина подарувала цей перстень, —  збрехала Олена. А можливо не збрехала — просто не пам’ятала… Серце її забилось частіше, а в чорних очах блиснули два вогники. Проте Тарас цього не побачив, його погляд був прикутий до проклятого персня.