ГЛАВА 36

Габбі.

     Після цих танців я зголодніла, наче та левиця. А ще розлючена. Не впевнена навіть що більше…

    Залітаю, як те торнадо до їдальні з єдиною метою - нарешті повечеряти. Потім прийняти теплий душ, залізти в зручне ліжко і забути про цей день… І про Тео, бажано теж забути. От би ще обличчя так не палало після того нахаби. 

   “Поцілунок за кожний хибний крок! Ще чого!”, - пританцьовую накладаючи повну тарілку зі шведського столу.

      “Ненавиджу його…”

— Габріело… - чую ззаду себе чоловічий голос.

     Зойкаю, ледве тарілку не випустила з рук.

— Тату! - видихаю з полегшенням.

— Чи не занадто ти стала нервово-полохливою, доню! - намагається зазирнути мені в очі Марго, для цього навіть навшпиньки стає.

     І примудрилась же не помітити свої батьків!

— Як пройшов день? - продовжує розпитувати мачуха.

— Чудово! - відповіла, та нарешті зручно вмостилася за столом.

     “Як то кажуть - тяжко жити, шкода вмерти!”, - закінчую вже про себе.

     Та “чудово” було до того моменту, доки до цієї кімнати не ввійшли Тео та Аліса.

     Навіть пожалкувала, що все ж таки тут, а не пропустила вечерю. 

     Думаєте, що Тео вирішив смиренно повечеряти десь у кутку? Та не з моєю вдачею. Ні, навпаки, він вибрав шлях і надалі провокувати мене своєю присутністю. Ось і зараз зайняв вільне місце, якраз навпроти мене. Тепер і шматок до рота не полізе, від таких уважних розглядин, щоб його. 

— Що завтра по плану? - діловито запитала у Аліси моя мачуха.

    “По плану не з’їхати з глузду, та нікого не прибити найближчі дві доби, саме стільки залишилося часу до весілля.”

— Завтра досить насичений день… - почала сестра Янніса.

      “Чомусь не на секунду не сумніваюся!”

— Весільна репетиція вранці, а ближче до кінця дня - дівич-вечір. - продовжила.

      Тільки мені здається зараз, що ці двоє: Аліса та Тео, в змові. Я аж зайорзала на своєму стільці від передчуття, що ось-ось щось має статися. 

      Чому я так вирішила? 

     А ви вірите у випадковості? Тобто, що вони випадково зайшли до кімнати разом. Що Аліса досі жодним словом не прохопилася братовому найліпшому приятелю? 

     На чию сторону вона неодмінно стане… мою? Я всього лише родичка дружини її брата. Не сама ліпша та найкраща на цьому світі, як Ви вже знаєте, в мене безліч вад і шлейф “негідниці”, “розлучниці” і не тільки…

      Чи, швидше за все, обере  сторону Тео - улюбленця родини.

      Здається, відповідь очевидна. 

      І ця відповідь яскраво пояснює задоволену та хитрувату посмішку на його обличчі. 

      Тео.

     Тікай, не тікай, далеко не втечеш. Особливо зараз, коли я здобув останній пазл, який, нарешті, пролив світло на твою поведінку, Габріело.

    В мене аж настрій поліпшився. Ще й Аліса підкинула досить цікаву ідейку, як приборкати “норовливу” Габбі. Остання, правда, зараз більше нагадує полохливого зайченя, аніж дівчину, яка зосереджена виключно на помсті кривдникам. 

     Мене з Адріаном і кривдниками назвати можна хіба що дуже з натяжкою. Декілька невдалих чоловічих балачок, і то через те, що знесло дах обом при погляді на зухвалу красуню. Очі в обох загорілися, і навіть прокинулися певні первинні інстинкти!

     Зрозуміло, що кожен з нас забажав підкорити її серце. Та зараз мова вже не про хлопчаче хизування м’язами, щось на кшталт: “Поглянь, як я можу”. Мова йде: про почуття, про серйозність намірів, про бажання стосунків. І якщо Адріан до цього всього готовий хіба що на словах та у більшості випадків - язиком, то я відверто можу сказати, і не лише Габбі, а всьому світові, що закоханий в неї. 

     “Тож змирися, Габбі! Бо я тебе зі своїх обіймів не збираюся відпускати. Принаймні поки не дізнаюся, як саме ти до мене ставишся. Що боїшся залишатися зі мною на одинці, бо не відповідаєш за свої вчинки, спалахуєш від кожного мого дотику та поцілунку, про це я вже зрозумів!”