Пролог

Засновано на видозмінених подіях реальності

Присвячується Третьому Типу людей…

Чому світ такий несправедливий? Чому хтось живе щастям, а хтось – стражданням? Чому одні люди мають все, а інші – нічого? Через що кожен з нас має власні межі, за які виходити заборонено, і які по суті є нашою в'язницею? 

Хтось може звинуватити у цьому оточення, інших людей. Хтось – саму світобудову, яка, на його думку, і складається з самих зла та несправедливості. А хтось, навіть не замислюючись заявить, що всі наші нещастя та миті радості – це речі, які виникають так само спонтанно в незалежності від нас, як-от дощ чи хуртовина. 

І найцікавішим виявиться те, що кожен з усіх цих людей по суті відстоює своє бачення світу лише через свої власні спогади та думки, та я запевняю Вас, що жоден з них не може казати правду, адже вірить одному собі, і не бажає приймати до своєї душі ідей інших. І знову ж, фактично виходить замкнуте коло, у якому тільки дехто може від сили сприйняти, але не зрозуміти іншого. Таким чином ми залишаємося без відповідей, і через деякий час взагалі забуваємо про наші далекі та не завжди зрозумілі думки, які витісняє з наших голів життя. Ми звикаємо до нього, до його примх та особливостей, стикаємося з його перешкодами, падаємо і піднімаємося, віримо та боремося. Починає здаватися, що наш учитель – саме життя, що у ньому все є віддаленим, незбагненим та неможливим. Від того моменту "прозріння" ми й потрапляємо у пастку. У пастку Ритму Життя, який і є справжнім хазяїном нашого життя, наших планів, розуму та минулого. Він є унікальним для кожного, бо саме він і є кожним з нас. Він – наше минуле, теперішнє і майбутнє, реальне і забуте, сприйняте і відштовхнуте… Саме він і створює навколо нас оболонку – наше тіло, яке й приводить нас до життя, до турбот, переживань, радощів, часів смутку і занепаду. Ви скажите: Отже, головне зло – це він, це від нього пішли всі наші негаразди, всі етапи несправедливості, всі ті миті, які ми раді були б забути. Та маю Вам у цьому заперечити, якраз Ритм і є єдиною повністю справедливою душею на Землі, на відміну від нас. Комусь може здатися це суцільним абсурдом, себто як Ритм може дивитися на всі світові жахи, сприймати їх, не давати нам змінити їх та ще й виявлятися справедливим?! 

Саме у цьому і є головна особливість людини – бажати знати правду, але не бажати шукати її будь-якою ціною, йти до неї та ще й вірити у ту фантастику знайденого! Більшість з нас навіть не прагнуть виходити на етап пошуків, адже просто втратили здатність вірити. Вірити не у надії, а у життя, у Ритм, у його логічність та ідеал. Ці люди починають жити самим зовнішнім життям, самими реаліями і буденщиною, одначе такі не всі. І у нас час, через багато століть після докорінної зміни всього світу є люди, які потрапили у свою в'язницю не за щось, що є частиною життя, а за незвідані світу речі – речі, які колись також були частиною життя, але назавжди стали минулим, доки люди, що скоїли них відправилися у майбутнє… Ці люди і є особливими тим, що потрапили у свою в'язницю не в процесі життя, як усі інші, а з самого початку шляху. Саме тому їхні запитання такі болючі, їхні крики настільки відчайдушні, а їхні мрії такі далекі. Про них нам не розкажуть ані у газетах, ані по телебаченню. Про них не знає жоден пересічний громадянин. Вони вміють бачити і знаходити те, що для інших навіть не є видимим. Фактично вони стали рівні з самим Ритмом, адже вони подолали життя, подолали запитання і самих себе. Вони бачили багато, занадто багато, що й лишилося у їхніх душах незабутній слід. Їх не можна назвати людьми, адже вони стали вищими від них, збагнули не лише Ритм Життя, а й ту його глибоку суть, яку всі шукають у житті, але яка насправді захована у самих нас. 

Цих людей і можна узагальнено назвати Третій Тип. Тип, який бореться, шукає і знаходить, що б не стояло у нього на шляху…