Розділ 11: Берег нового світу

Літак, що віз його до Канади, був ще однією металевою кліткою, але цього разу вона летіла назустріч обіцяній свободі. Після піврічної філіппінської невизначеності, втручання сестри та світових ЗМІ перетворило його з підозрілого "російського" на екзотичну знаменитість, людину, яка перепливла океан. Цей статус відчинив йому двері, але він відчував себе самозванцем, об'єктом чужої цікавості.

Зустріч із сестрою Анжелою в аеропорту Торонто була розмитою плямою емоцій. Сльози, обійми, давно забуті дитячі прізвиська. Вона дивилася на нього з сумішшю любові, жалю і благоговіння. Для неї він був героєм, що вирвався з пекла. Для себе він був просто людиною, яка опинилася на незнайомому березі, втомленою після довгого, виснажливого плавання.

А потім на нього обрушився новий світ.

Це був шторм іншого роду, не менш оглушливий, ніж океанський. Шторм світла, звуків і запахів. Вулиці були забиті автомобілями, що ревіли, немов хижі звірі. Вітрини магазинів сяяли неоном, виставляючи на показ гори речей, існування яких він навіть не уявляв. Полиці супермаркетів ломилися від десятків сортів сиру, ковбас, екзотичних фруктів. Це був світ надлишку, світ, де вибір був не привілеєм, а нормою.

Але замість радості він відчував сенсорне перевантаження, що межувало з панікою. Його свідомість, загострена місяцями боротьби та медитацій, не могла впоратися з цим хаосом. Він, людина, яка могла годинами спостерігати за зміною відтінків води, тепер не міг сфокусуватися на чомусь одному. Усе кричало, вимагало уваги, продавало себе. І в цьому галасливому, яскравому карнавалі він відчував себе більш самотнім, ніж посеред нічного океану. Там, у воді, він був у гармонії зі стихією. Тут, серед людей, він був чужинцем.

Смак свободи виявився не солоним, як океанська вода, а прісним і штучним. Свобода вибору обернулася необхідністю заробляти гроші на життя. Його унікальний досвід океанолога, його глибокі знання гідрології, його здатність виживати в екстремальних умовах — усе це тут, у цивілізованому світі, не мало жодної цінності. Він був іммігрантом без підтвердженого диплома, без грошей, з дивним акцентом і ще дивнішою історією.

Його першою роботою стала піцерія.

Це було сюрреалістично. Він, учений, що мріяв про спільні проєкти з Кусто, стояв у задушливому приміщенні, пропахлому тістом і горілим сиром, і розкладав шматочки пепероні на круги тіста. Руки, які могли керувати складним водолазним обладнанням, тепер місили соус. Розум, здатний розраховувати океанські течії, тепер запам'ятовував замовлення: "Одна велика з подвійним сиром, одна мала без цибулі".

Він не сприймав це як приниження. Це було чергове випробування, ще один абсурдний етап його шляху. Іноді, закриваючи очі серед спеки та метушні, він знову бачив безкрайній океан і відчував ритм хвиль. І тоді він розумів: ця піцерія — лише ще одна течія, яка несе його в невідомому напрямку. Потрібно просто плисти, не витрачаючи сили на опір.

Він почав свій довгий, повільний шлях назад до самого себе. Вивчав мову, підтверджував диплом, стукав у двері наукових інститутів. Спочатку на нього дивилися з цікавістю як на "того самого росіянина", але не більше. Та його наполегливість, підкріплена сталевою волею, що загартувалася в океані, поступово почала ламати стіни. Він отримав роботу в фірмі, що виробляла підводне обладнання. Потім його почали запрошувати в експедиції.

Він знову занурився у свою стихію. Тиша глибин, відчуття невагомості, знайомий гул власного дихання — усе повернулося. Він знову був удома. Але на березі, у цьому новому, галасливому світі, він так і залишався вічним плавцем, що шукає свій острів. І час від часу до нього долітали з-за океану тривожні вісті, які нагадували, що від деяких течій втекти неможливо.

Звісно, ось продовження, яке фокусується на емоційному ядрі історії.