Глава 2

Прокидатися вранці було складно. Пройшло всього кілька тижнів, але за цей час мій організм встиг перелаштуватися і тепер вимагав ще поспати. Голова була дуже важкою, думки не хотіли оформлюватися і навіть водні процедури не дали зовсім ніякого результату. Серед нас трьох найбадьорішою виглядала Аделія, та й та постійно позіхала.

– Хто придумав заняття зранку? – бурчала вона, закидаючи книжки до сумки.

Я зрозуміла, про що саме вона говорила вже в коридорі. Якщо так піде й надалі, то тим студентом, який дає хропака на лекціях, буду я!

– О-о-о-о, – почула я голос Хара, – бажати вам доброго ранку зараз, мабуть, не варто!

А потім відчула теплі й міцні обійми Айта. До чого ж добре! Зараз би не на заняття, а під бік до нього і спати, спати, спати. Навіть учорашня злість випарувалася, до того було затишно в його руках. 

– Іммі, прокинься! – потріпала мене по плечу Ділара , проходячи повз.

– А мені все подобається, – весело промовив староста, але все ж таки, притримуючи мене за талію, повів у їдальню.

Чашка ароматної міцної кави допомогла мені трохи прийти до тями.

– Все гаразд? – стурбовано спитав Берк.

– Так, це просто втома, – потягуючи гарячий напій, відповіла я.

– Після такої вистави, не дивно, – відповіла Ді, голосно позіхаючи. Я кинула їй благаючий погляд. Мовчи заради всіх предків! Але, на жаль, було пізно – Айт та Хар вже зацікавилися.

– А детальніше? – допитувався перший.

Судячи з розширених очей, Ділара нарешті зрозуміла що і кому сказала. Вона переводила погляд то на мене, то на Айта і не знала, що їй робити далі.

– Я вчора спалила стіл у нас у спальні, – зітхнувши, розповіла я правду, – втратила контроль.

– Неконтрольоване полум'я? – перепитав староста, – ти так розгнівалася вчора?

У повітрі зависло пропущене "на мене". Я здивовано дивилася на нього. До чого тут це?

– Полум'я складно контролювати, коли ти сильно злишся? – виручив мене Берк, запитавши про це.

– Так, – відрізав Айт, продовжуючи невідривно дивитись мені в очі.

– А-а-а, – протягли Аделія і Ді, друга додала, – пробач Іммі, ми не думали, що наша маленька суперечка тебе так зачепить!

Я перевела на неї погляд і… Кільце! Його не було! Дякую подруго, ти дуже вчасно.

– Ви посварилися? – здивувався староста і розмова плавно перейшла у безпечне русло.

Перш ніж розійтися кожен по своїх аудиторіях, ми всі провели Берка до О'Ларса. Йому, Берку, доведеться дуже багато вивчити найближчим часом, щоб коли буде розподіл на факультети, він уже зміг навчатися у своїй групі.

– У нас перша пара у Шангле, – глянувши в розклад засмучено протягла я.

– Якщо він тебе роздратує і ти його підпалиш, то покарання ніякого не буде, – радісно сповістив Хар, а Айт додав: – можеш починати люьувати прямо зараз!

– Не смішно, – буркнула я, але хлопці весело посміхалися.

Переживала я даремно. Професор не загострював на нас уваги, пояснював новий матеріал, а після заняття спокійно розповів, що ми пропустили. Продиктував список літератури, видав необхідні заготівлі та відправив додому. Загалом поводився дивно і нетипово.

– Може, він захворів? – замислено промовила Аделія, коли ми йшли на лекцію з маготеорії.

– Можливо, – відповіла я мало вірячи в свої ж слова.

На ритуалістиці та маготеорії нам теж видали додаткові списки і сказали вивчити все це за кілька тижнів, бо ж незабаром залік. А ще заняття з Берком і варто було попрацювати над контролем своїх нових сил! Цікаво, а сон у цей період передбачено?

– Мені треба в медкрило, – сказала Аделія після занять.

– Навіщо? – ми з Ді занепокоєно перезирнулися.

– Вони все ще стежать за моїм станом, – пробубнила та у відповідь, – батько наполіг.

– Гаразд, тоді ми за Берком, – почала я, але тут Ділара мене перебила.

– Вибач, я теж не можу, – вибачливо глянула вона на мене, – мені до О'Ларса треба, він казав зайти.

Тож до Форгаура я йшла сама, наскільки пам'яталося, принц зараз повинен був бути у нього. Мені залишалося пройти трохи, але через поворот з'явилася Естель і рішуче попрямувала в мій бік.

Святий їжачок та його компанія! Може, вона мимо пройде? Мені так не хотілося з нею розмовляти, вислуховувати її, а ще я побоювалася випадково їй нашкодити.

– Я попереджала тебе, – вкрадливо прошипіла Естель, коли підійшла на відстань витягнутої руки, – ти вирішила проігнорувати мене?

– Конте, вгамуйся, – огризнулася я і спробувала обійти її, але вона перегородила мені дорогу. Я втомлено подивилася їй у вічі, – ну чого тобі?

Вона злилася. Її обличчя палало від крові, що прилила, ніздрі роздмухувалися від частого дихання, зіниці розширилися і весь її вигляд кричав про те, що дівчина ось-ось кинеться на мене. Та що з нею не так? Ну, не ревнощі ж це? Чи все ж таки ревнощі?

– Ти занадто багато на себе взяла, - шипіла вона, мало не бризкаючи слиною навколо, – мало того, що Айтварас увивається за тобою, наче причарований, то ти ще й хлопака якогось притягла! – Естель переходила на крик і потихеньку насувалась громовою хмарою на мене. – Ви викрали учня, знищили захисні щити на чужій школі, поранили людину! Батько місця собі не знаходить! І все це через тебе!

Дівчина оскаженіло кинулася до мене, на ходу збираючи у долоню магію для удару. Та ні, красунечко, не на ту нарвалась! Швидкий випад, і я схопила її за горло, притискаючи до найближчої стіни. 

– Цікаво, – рикнула я на неї, наче розлючена мантикора, – до чого тут твій батько і звідки в тебе взагалі ця інформація?

То дійсно було дуже цікаво. Можливо, я і не все знала, проте впевнена, що інформація про Берка і, особливо про Беллум, була засекречена. 

– Невже ти, недолуга, правда думаєш, що зможеш мене здолати?

Злий, самонадіяний сміх луною розлився по коридору. Дівчина розсікла повітря  батогом, зітканий з самої магіі і хлестко вдарила мене по спині. Тіло одразу ж пронизав нестерпний біль. Я здригнулася, зробивши пару кроків назад, тим самим відпустивши нападницю зі свого полону. Дідько, як же боляче!