Глава 17.2

Ми опинилися якраз біля тієї самої напівзруйнованої арки. Навколо проглядалася невелика галявина, з досить високою травою та чагарниками. Боги, як давно я тут не була!

— Ходімо он до тих дерев, — тихо скомандував О'Ларс, показуючи рукою в південному напрямку — Айтварас і Расхар на вас захід і схід. Іміт, ви йдете попереду, я прикриватиму тил. При найменшому виявленому русі відразу повідомляйте. Уперед!

Крокували ми обережно, в помірному темпі, побоюючись можливих пасток. Я спробувала використати магічний зір, але, на жаль, він не спрацював. Чи то сил недостатньо, чи так задумано, щоб занурити нас у складніші умови.

Діставшись дерев, ми сховалися за ними і стали оцінювати обстановку. Вдалині промайнула тінь, схожа на силует людини.

- Грем, - ледве чутно, покликала я і жестом вказала в потрібному напрямку.

Всі троє стали придивлятися, але, як на зло, нічого більше не було. Можливо, це була лише моя уява, але як перевірити?

- Я перевірю, - Хар начарував водяну змійку і відправив по траві в потрібний бік.

Це треба ж, я й не знала, що так можна!

Змійка повернулася через п'ятнадцять хвилин, весь цей час хлопець повністю її контролював.

Там двоє солдатів, – Расхар вказав на південний захід, – і там троє, – тепер на схід. - Вони десь за сорок п'ять метрів від нас.

Потрібно прошмигнути між ними, якщо вв'яжемося у бійку - нас засічуть одразу ж. Давай, голівонько, думай! Ти ж знаєш цю місцевість, згадуй, як можна обійти пости?

- Потрібно прорахувати, як вони рухаються і скільки часу буде, щоб проскочити, - сказав ельф.

- Ні, не правильно, там явно пастки чи сигналка. Їх п'ятеро, швидше за все, один із них маг, - сказала я, - нехай цей шлях і найкоротший, але там явно щось не так. Пропоную в обхід, через старий млин.

О'Ларс підтримав мою ідею, і ми рушили перебіжками, ховаючись між деревами.

Дісталися ми досить швидко, кілька разів дивом уникнувши пасток у вигляді ям з кілками.

- Ми можемо зараз пробратися всередину та обговорити подальші дії, - запропонував Айт і звернувся до мене, - там можуть бути сигналки?

Я задумалась. Тут частенько грали діти, село дуже поряд. Сигналки навряд чи будуть, не стратегічний об'єкт. А ось діти можуть і розбовкати, якщо помітять нас.

- Сумнівно щодо сигналів, а от помітити нас можуть.

— Ризикнемо, — підсумував О'Ларс, і ми за ним побігли до млина.

Не встигли ми сховатися всередині, як побачили, що стежкою в наш бік рухається пара солдатів.

- Я розберуся, - самовпевнено заявив Айт і зібрався атакувати.

Я схопила його за руку, намагаючись посадити назад, але тут слідом схопився Хар і рвонув на солдата. Та якого біса?!

Нас викинуло з симуляції, я так само тримала старосту, а він з нерозумінням озирнувся навколо.

- Трясця йому! - вигукнув Расхар, підходячи до нас.

- Це було навіювання, так? - винувато запитав Айт.

- Так, ви маєте рацію, - відповів ректор поруч.

Нічого собі! Як він так безшумно підійшов?

- Ми з Діларою навіяли вам трьом, що потрібно атакувати. І саме таку дію можуть мати досить багато заклинань і артефактів, просто щоб змусити вас видати себе, - Мулгоу глянув на мене, - а ви, Іміт, хіба не відчули навіювання?

На мене також вплинули? Несподівано!

- Ні, грем, - вражено відповіла я, - але чому?

Він уважно дивився на мене, а потім я побачила розуміння в його очах. Та я й сама зараз здогадалася, що змінилося. Адже раніше сила Ді на мене діяла так само, як і на всіх інших.

- Камінь, - не питала, а стверджувала я, - це він захищає мою свідомість.

- Найімовірніше, - підтвердив Мулгоу.

Айт і Хар про щось тихо, але досить емоційно перемовлялися, поки я спілкувалася з ректором.

А я задумалася, чи можна використати захист каменю для всіх, а не лише для себе?

- Ректор Мулгоу, - звернувся староста, - як можна захистити свідомість від такого впливу? Чи хоч би як можна скинути його?

- Якщо цей вплив сильного менталіста, то навчиться чинити опір повністю за такий короткий термін неможливо. Але і впливати на всіх відразу ми не станемо, щоб ви навчилися помічати за членами своєї команди нетипові зміни у поведінці. Зняти вплив артефакту буде набагато простіше, але треба діяти швидко.

- А чи можна якось використати камінь для захисту всіх членів команди? - запитала я.

Ректор потер замислено бороду.

- Я про це не чув, але можна спробувати. Ви можете накидати ментальні щити на інших?

- Теоретично, - відгукнулася я з жалем, - на практиці я жодного разу не намагалася.

- Значить, саме час навчиться, - він знову відійшов до сфери управління, - часу у нас обмаль, так що пробувати вам доведеться під час симуляції. Давайте ще раз!

Ми знову і знову поверталися до симуляції. Перший вплив був на Хара, він став панікувати, намагатися втекти і надто голосно волав. Нас виявили, симуляція закінчилася. Наступного разу під роздачу потрапив О'Ларс. Я, якщо чесно, думала, що він-то точно спроможний скинути навіювання, але ні, не зміг. Він кинувся на нас, переплутавши з ворогами. Нас знов виявили, симуляція закінчилася.

Я весь час намагалася накинути на інших щит, але щоразу був провальним. Чорт, треба було вчитися раніше! Теорію вона знає, цього вистачить, ага!

Втретє встигли забратися до будівлі млина. Але тут на нас чекав сюрприз – діти! Вони грали всередині, побачили нас та закричали. На звук одразу ж прибігли солдати, нас виявили в черговий раз, симуляція закінчилася.

- На сьогодні достатньо, - оголосив ректор, коли ми втретє, захекані та втомлені, вилетіли з симуляції. - Іміт, попрацюйте разом з Діларою, в кімнаті, над щитами перед сном. Айтварас і Расхар, у вас занадто вибуховий характер, від цього на вас впливати дуже легко. Всі вільні!

- Я принижений, - простогнав Хар, - ну як так?

- А ти думав буде легко? - хмикнув Айт.