Глава 16.3

Дорога до кабінету ректора здалася мені дуже довгою. Я весь час косилася на Айта і хвилювалася, що він може бути поранений. А він тільки усміхався і міцно стискав мою руку.

- Великі Боги! - вигукнув Мулгоу, як тільки ми переступили поріг.- Ви цілі? Чия це кров?

- Не моя, - відповів Айт, задоволено хмикнувши.

Аеліс! Точно, саме його розбиту пику я бачила перед тим, як пройти крізь портал. Значить, мій милий дракон добре обробив цього виродка?! Ох же ж і ящір, справжній красень!

- Хвала Лунору, ви живі й відносно цілі, - видихнув О'Ларс.

- Тільки ми так і не знайшли амулет, - засмучено сказала я.

- Ось цей? – широко посміхнувся Айт.

Медальйон у вигляді дракона, що утримує камінь, бовтався на ланцюжку, який староста міцно стиснув у кулаку. Це точно він!

- Але як? - ошелешено запитала я.

Айт посміхнувся і пограв бровами.

Спогади Айтвараса

Директор Галот дратував неймовірно, хотілося плюнути на всі застереження, обернутися і відкусити йому хоча б руку. А доводилося ввічливо усміхатися, як кретину, і вдавати, що все добре. Ще й ці студенти в їдальні, хвіст ящірки, які ж вони бридкі! Не всі, але більшість.

Я як узяв Іммі за руку ще в академії, так і не відпускав, боявся за неї, якщо чесно.

А ось у медчастині мені сподобалося. Дивне відчуття, але моя принцеса мені все пояснила про захист і все одразу стало зрозуміло. Хоча, як уявлю, що вона валялася на одному з цих ліжок, поранена і слабка, так і хочеться знову повернутися до цього директора і випатрати його.

З кабінету вийшла жінка, вельми загрозлива зовнішність, я навіть напружився. Але побачивши як Іммі їй зраділа, трохи розслабився і дозволив собі відсторонитись.

- І які у тебе види на нашу Іміт?

Я мало не зареготав, таке питання було несподіваним і, ніби, не доречним. Але жінка всерйоз хвилювалася за мою принцесу, тож я абсолютно чесно відповів, що види у мене дуже серйозні. Схоже, це єдина людина тут, яка справді щиро переживає за свою студентку. А як збентежилася сама Іммі, коли почула мою відповідь! Святі предки, яка ж вона мила, мій скарб, моя дівчинка!

Від емоцій, що переповнювали мене, впав у крісло і потягнув її до себе на коліна. Я навіть на мить забув, що ми не самі, але давати задню не став. Крім того, здається, лікар Сабір зовсім і не злилася.

Згадка цього виродка, Хусса, трохи вибила мене з рівноваги. Насилу стримався, щоб не обернутися. Я відчував лють Іммі, пам'ятав про що вона розповідала, і так хотів, щоб моя принцеса більше не хвилювалася з приводу цієї тварюки!

У результаті ми пішли з медчастини ні з чим. Камінь у Беллум не було, де шукати його невідомо. Я сам ледь стримував відчай, тримало тільки те, що Іммі зараз набагато гірше і я повинен її підтримувати і захищати.

- Ми щось придумаємо, я певен! - міцно притиснув її до себе і поцілував, хоча сам метався як вийти з цієї ситуації. - Мені потрібно у вбиральню, - хвіст ящірки, як же незручно їй говорити про це зараз. Але мені просто необхідно зараз плеснути в обличчя холодною водою і заспокоїтися.

Залишаючи Іммі одну в коридорі, я сподівався, що за кілька хвилин нічого не станеться. Який дурень! Я як почув голос Галота, рвонув був назад, але дорогу мені заступили якісь щогли.

- Відійшли, - ринув я на них.

Так, так вони і зробили, звичайно! Один із них, мабуть ватажок зграї, вийшов уперед і гиденько так усміхнувся.

- Ти що тут забув? - Розтягуючи слова запитав він. - Та ще й поряд із цим сміттям? На вигляд же, начебто, нормальний пацан чи ти просто не знаєш, що за баба, ця Лібор? Так я розповім тобі, я багато про неї знаю!

Поки вони іржали, я ледве стримувався. Вбити, розірвати, зжерти на крайній випадок, аби вони назавжди заткнулися. Прохання Іммі, не починати бійки першим, стримувало мене. Але ж вона не забороняла провокувати їх!

- Ти хто такий? - Холодно поцікавився я, треба ж знати, кому потім кістки віддавати.

- Аеліс Хусса, - гордо посміхаючись, відповів ватажок.

О так! Яка удача, яке щастя! Спасибі тобі, святий предку, ніколи не забуду такого подарунка!

Я так усміхався, що ці недоумки навіть занервували.

- Тоді це тебе треба запитати, що ти тут робиш? - єхидно поцікавився я. - З твоєю "проблемкою", ти вже й мужиком називатися права не маєш. Вали до жіночої вбиральні, євнух!

Розрахунок був ідеальний – цей ідіот кинувся на мене з кулаками та підбив мені вилицю. Моя мила принцеса, я не порушив свого слова! Цей утирок перший мене вдарив, за що я, з чистою совістю, схопив його за голову і гарненько приклав об стіну. Звісно, його прихильники не залишилися осторонь і кинулися захищати свого недомірка. Бідолаги, вони навіть не розуміють, що мені нічого зробити не зможуть, не той рівень.

Натомість поки ці пуголовки на мене кидалися, їхній недороблений лідер вирішив звалити.

- Далеко зібрався? - я схопив його за грудки, він сіпнувся назад, тканина розірвалася і я побачив у нього на шиї амулет Іммі.

В ці секунди, поки я відволікся, посіпаки Хусса розбили мені губу і порвали сорочку. Я просто викинув їх геть, вибивши дурнями двері. Там, здається, хтось закричав.

Я ще раз приклав цього козла об стіну, і, поки він був у відключці, зірвав з його шиї амулет і сховав у внутрішню кишеню.

Кінець спогаду

Іміт Лібор

- Що ж, - задоволено протянув ректор, - тепер у вас, Іміт, є камінь. Отже, спогади до принца можуть повернутися дуже скоро!

Я з трепетом взяла амулет до рук. Мені навіть здалося, що він яскраво та привітно засяяв. Напевно, це від потрясіння. Боги, вийшло! І все завдяки Айту, якби не він і не ця бійка, хто знає, як усе обернулося б?

- Ми скопіювали документи, що були в кабінеті директора Беллум, - я витягла запам'ятовувач і поклала на стіл Мулгоу, - можливо, там є щось корисне для нас. Принаймні карта Расін там точно є.

О'Ларс та ректор схилилися над артефактами.

- Відмінно, - відповів ельф, не відриваючись від вивчення одного з них, - на тренуванні завтра дуже знадобиться!