Глава 16

Вночі, тільки-но я заснула, знову опинилася поруч із принцом. Він був наляканий і схвильований вчорашніми подіями.

– Я вирішив, що це кінець! – емоційно говорив він. - Я чув крики якоїсь дівчини, бачив спалахи світла. Намагався до тебе докричатися, але ти не чула!

Що ж, його можна зрозуміти. Я дуже добре знаю це почуття, коли тобі дають надію і одразу її відбирають.

– Все нормально, – заспокоювала я його, – нічого не змінилося. Нам потрібно лише знайти один артефакт і продовжимо працювати над поверненням твоєї пам'яті.

Звертатися до принца на "Ви", чомусь, не виходило. Можливо, це від того, що голос юнацький. Не створював він враження могутнього імператора, швидше скидався на наляканого хлопця. Та й за віком, якщо мені не зраджує пам'ять, принц молодший за мене на декілька років.

- А хто зараз править Расін? - несподівано спитав він.

Що ж мені сказати? Що влада зараз у військових? Що за трон воюють клани і знищують і без того виснажений світ?

- Давай спочатку розберемося з твоєю проблемою, - спробувала обережно обійти небезпечну тему. - А як тільки все вирішимо, тоді й вивчатимемо все, що тобі буде потрібно.

Замовк. Не чути було навіть його дихання.

- Все так погано? - згодом тихо спитав він.

- Навіть гірше, - зітхнувши, зізналася я.

Так і провели залишок часу, доки мене не викинуло зі сну - у скорботному мовчанні. А коли я прокинулася, у мене вперше не боліла голова.

Ді солодко сопіла у своєму ліжку, годинник показував, що ще дуже рано. До зустрічі з ректором залишалося ще кілька годин, але я вирішила більше не лягати. Ополоснувшись у душі, вирішила збиратися. Добре було б із собою якихось артефактів захопити і зілля. Може спитати у ректора? Хтозна як може обернутися наш візит.

Ох, Айт же йде зі мною! Не можу дочекатися, коли побачу ці приголомшені пики в Беллум, коли поруч зі мною вони побачать його! Мабуть, так погано думати? Але, на жаль, нічого не можу з собою вдіяти.

Час спливав до неподобства повільно. Я встигла заплести косу, передумати та зробити низький хвіст, надіти форму академії, тричі перебрати в ящику столу письмові приналежності та навіть накидати подумки заповіт, а минула лише година.

- Припиняй нервувати, - сонно пробубоніла Ді, - все буде нормально.

І перевернувшись на інший бік, тут же заснула. Легко сказати, припиняй! Але вона має рацію, від нервів нічого не зміниться, тільки буду себе зводити. Піду прогуляюся до кабінету ректора, заразом запитаю щодо якогось захисту. Може і йому вже не спиться?

Неподалік кабінету побачила Айта. Він сидів на підвіконні, закинувши ногу на ногу, дивився у вікно і нервово постукував пальцями по коліну.

- Привіт, - підійшла до нього.

Він різко обернувся в мій бік, усміхнувся, схопився на ноги і міцно обійняв мене.

- Привіт! Я думав ти прийдеш пізніше, - промовив він мені в маківку.

- Нерви грають, от і прийшла раніше, - усміхнулася і притулилася щокою до його плеча. - А ти чому так рано?

- З тієї ж причини, - весело хмикнув Айт. – Мені потрібно щось знати додатково? Як поводитися, чого не можна говорити, наприклад?

Він сперся спиною об стіну, притягнувши мене до себе, і пильно подивився мені в очі.

- Просто не починай бійки першим, - усміхнулася я.

Староста зареготав.

- Тобто бійка буде? - все ще посміюючись, спитав він. - Просто її маю почати не я?

- Хотілося б обійтися без неї, але, можливо, так, буде, - не стала приховувати своїх побоювань.

Айт потягнувся до мене, збираючись поцілувати.

– Ви вже тут? - пролунав недалеко голос ректора. - О, вибачте, здається я завадив?

Ми зніяковіло переглянулись і тихенько засміялися.

- Ні, грем, все гаразд, - відповіла я.

- Тоді ходімо зі мною!

У кабінеті Мулгоу запропонував нам перекусити бутербродами та чаєм.

- Отже, - почав він, присівши на диван, - вчора я зв'язався з Беллум і уточнив, чи не проти вони відвідування вами, Іміт, їх закладу. Зрозуміло, не забувши згадати, що для Вашої безпеки виділяю вам супроводжуючого, – вказав він рукою на Айта. - Вранці мені прийшов дозвіл, тому тут у нас все за планом.

Треба ж, я й не подумала, що треба повідомити заздалегідь про наше прибуття. Але зараз розумію, що без цього наша витівка провалилася б одразу. О'Ларс, коли приходив за мною, теж надсилав листа, і, наскільки я пам'ятаю, портал відкривав прямо в кабінеті директора Беллум.

- Тепер, що стосується вашого захисту, - ректор призвав невелику коробку і поставив її на стіл прямо перед нами. - Перше – зілля, яке вам потрібно випити, Іміт!

Мулгоу витяг з коробки фіал із прозорою рідиною і протягнув мені.

- Ми не знайшли спосіб повністю нейтралізувати дію Архан, але це зілля послабить вплив на вас. Щоб діяв наказ, його потрібно вимовити вголос особисто, до того часу ви будете у відносній безпеці.

Я кивнула і осушила фіал, порадівши хоч би таким послабленням.

- Друге, - ректор дістав два артефакти і протягнув один мені, другий - Айту, - це запам'ятовувачі! Вони скопіюють та запам'ятають усю інформацію, всі документи чи розмови. Активуються словом "Моменто", щоб деактивувати, скажіть "Сатіс". Вони не дуже потужні, тому використовуйте лише в тому випадку, якщо ви будете впевнені, що інформація дійсно важлива.

Ми сховали артефакти у внутрішні кишені жилетів.

- І ще! Айтварас, постарайтеся не демонструвати вашу другу сутність без потреби. Буде краще, якщо в нас залишиться козир на майбутнє!

Староста кивнув, підтверджуючи, що зрозумів і намагатиметься не видати себе. Хоча по очах я помітила, що він був би дуже навіть не проти злякати місцевих студентів. І чого приховувати, я теж цього хотіла б!

- У порталів на вас вже чекає грем О'Ларс. Він і дасть вам артефакт, який відчинить двері назад. Успіхів, мої дорогі! І прошу, будьте дуже обережні!

Попрощавшись із ректором, ми одразу вирушили надвір. Майже біля самого виходу Айт різко рвонув мене на себе і вп'явся в мої губи палким поцілунком.