У світі, де світло змагається з тінню (Гарі Потер)

У світі, де світло змагається з тінню,
народився хлопчина — з шрамом, як від блискавки.
Пророцтво кидало тінь на колиску,
а дорослі мовчали, сховавшись у книжках.

Його доля — не вибір, а тягар і вирок.
Лист з Гоґвортса, чарівна паличка, сова...
А за цим — системи байдужа механіка,
що знову кидає хлопця у гущу вогню.

Дамблдор мовив: «Ти — наша надія»,
але завжди тримав напівправду в руках.
Він вів його шляхом, де безліч загроз,
наче пастир, що вірить: вівця не зламається.

На пероні дев’ять і три чверті — сміх,
а далі — кімнати, уроки, списки.
А між рядків — монстри і камінь філософа,
і Гаррі знову сам у вирішальній мить.

Камера таємниць, підземелля і жах,
все впало на плечі дітей. Без щита.
Професори зникали, ховалися в тіні,
а Герміона вивчала закляття на сніданок.

Коли прийшла Темна мить — Кубок і Тричаклун,
ніхто не спитав: «А чи це безпечно?»
Смерті на арені, зрада і скрегіт —
а він ще вчора писав твір про жаб'ячі зілля.

У Феніксів ордені — старі обіцянки.
Снейп мовчить, як гроза перед штормом.
А Гаррі знову першим стає до вогню,
бо хтось старший вирішив: йому «судилося».

Та жодне "судилось" не тримало за руку,
коли він стояв, як солдат без броні.
І Рон з Герміоною — теж неповнолітні —
вже були штабом опору, не учнями, ні.

Хто дав їм дозвіл рятувати світ?
Чи питали їх, чи хочуть бути героєм?
Їх навчали «Авада» — не для знання, а бою,
і це — не фантастика, це кров з-під мантій.

Навіть у битві за Гоґвортс, останній з ночей,
коли палав замок, а тіні розцвіли,
вперед ішли діти — з руками обпеченими
і серцями, що билися замість дорослих сердець.

Так, Гаррі зробив неймовірне. Герой.
Але що, коли під героїзмом — втома?
Він врятував світ, що не врятував його,
і це — гірка магія, як іронія дому.