Пролог..

В одному маленькому містечку,яке зима зухвало присипала снігом, довго не могла заснути дівчинка. Вона була вкрай непосидюча,як і її кучеряве волосся,локони якого не знали про впорядкованість.
Дівчинку звали Надією і було їй всього навсього три роки. Поруч з крихіткою сиділа мама,яка вже не знала, що ж таке зробити,щоб маля заснуло.
Світло давно було вимкнуте і кімната горіла лише вогнями новорічної гірлянди. На календарі висвітлювалося тридцяте грудня,що й стало причиною безсоння.
Марійка дуже чекала свята, дідуся з білою бородою,а ще подарунків. Тому,твердо вирішила, наскільки це давав їй вік, не спати, щоб нічого не пропустити.
Мама намагалася пояснити доньці, що до Нового року ще багато часу і сон дуже важливий. Але дівчинка була занадто вперта в чому не має її вини.
-Булочка моя,лягай вже спати. Дуже пізно,матуся втомлена,-промовляла, а сама в голові перебирала ту кількість справ,що ще має встигнути.
Адже свято вже майже було на порозі.
-Мамусю,се трісечки,-морщило носик маля і благально заглядало в очі.
-Добре,-швидко здалася,-І що будемо робити за це трішечки?
-Поцитай мені казоцку,-покліпала очима Надійка.
-Гаразд,-потягнулася жінка за книжкою,яку приніс святий Миколай.
-Ніііі,хочу іншу,-сховалася під ковдру крихітка.
-Яку ж це?-здивувалася мама.
-Ну туу,-пояснила донька так,наче це було очевидно.
І це чиста правда. Жінка знала, що хоче її дитя,але не вірила,що ця історія ще не набридла доньці. Оскільки,вона читала її ледве не щодня.
-Ту,так ту. Але для цього нам потрібна особлива атмосфера,-встала на ноги мама і зняла з дівчинки ковдру.
Потім за допомогою звичних рухів зробила щось схоже на намет.
А Надія тим часом вже дістала ліхтарик. Їй подобалося дивитися на матінку в той момент,коли та говорить. При тому, що світла від гірлянди вистачало.
Тим не менш,дівчинка з радістю забігла у їхню схованку і одразу ж затихла. Оскільки, боялася пропустити хоча б одне слово...