Глава 5: Рожевий туман над Логосом

Глава 5: Рожевий туман над Логосом

​Ранок у маєтку фон Кроу після балу нагадував затишшя після шторму, який лише злегка змив пил, але залишив після себе відчуття тривожної наелектризованості. Малий Лу нарешті відбув до батьків, і в коридорах запала та сама підозріла тиша, що передує гучному вибуху, а Гільда на кухні миє посуд із таким натхненням, ніби проводить сеанс екзорцизму над кожною тарілкою.

​У їдальні пахло міцною кавою та випічкою, але апетит сьогодні був рідкісним гостем. Ема, загорнута в пухнастий халат, ліниво дивилась в книгу, хоча за десять хвилин не перевернула жодної сторінки. Вона краєм ока спостерігала за Міреєю, яка зосереджено намагалася загіпнотизувати свою чашку.

​— Міро, якщо ти ще раз спробуєш розмішати цукор у чашці силою думки, я розповім Мортімеру, що це ти минулого вівторка перефарбувала його улюблені капці в колір аркадійської фуксії, — тихо промовила Ема, не піднімаючи очей.

​— Я не солоджу, Емо. Я треную фокусування. І капці йому личать! Вони роблять його менш схожим на ожилу надгробну плиту, — Мірея відкинулася на спинку стільця, вивчаючи тріщинки на стелі з таким виглядом, ніби там був зашифрований план порятунку світу.

​Вона майстерно робила вигляд, що вчорашній демарш Аурелії Веларіс її зовсім не зачепив. Але всередині все пекло. Міра ніколи не прагнула титулів — їй було достатньо цього дому, запаху каніфолі в лабораторії та можливості безкарно підколювати друзів. Але страх, що щит імені фон Кроу може тріснути, лишаючи її сам на сам із жадібним світом, стискав горло. Ковен, Канцелярія, численні аристократи — всі вони бачили в ній лише «ресурс». Без цього прізвища вона знову стане «Об’єктом», а не людиною.

​— Досить споглядати стелю, вона не дасть відповідей, — Мортімер увійшов до кімнати, важко спираючись на тростину. Він сів на чільне місце, і його погляд, гострий, як лезо інквізитора, зупинився на Міреї. — Аурелія вже сьогодні вранці розіслала перших вісників. Вона не жартувала щодо Ради Роду.

​Теріан, який до цього мовчки копирсався в механізмі свого кишенькового годинника прямо над тарілкою з вівсянкою, відклав викрутку.

— Нам потрібно зміцнити захист маєтку. І я не про магію, а про юридичні пастки. Якщо вона почне копати під процедуру вдочеріння...

​— Ой, та облиште! — Мірея різко випрямилася, намагаючись влити в голос якомога більше легковажності. — Аурелія просто любить створювати ефекти. Покричить і заспокоїться, коли зрозуміє, скільки паперів їй доведеться заповнити. Це ж бюрократичне пекло приправлене радістю спілкування з далекими родичами! Хто в здоровому глузді піде на це добровільно?

​— Вона піде, — коротко відрізала Ема, нарешті відклавши сувій. Її обличчя було блідим. — Еліас вчора теж натякав, що Канцелярія не випустить тебе з поля зору. Міро, це не просто істерика нової родички. Це полювання.

​— Ну то нехай полюють! У них зуби зламаються об наш фундамент, — Міра схопила шматок булки й підвелася, відчуваючи, як магія повітря починає мимоволі лоскотати кінчики її пальців. Їй терміново потрібно було кудись подіти цю енергію, поки вона не перетворила їдальню на зону стихійного лиха. — Піду в лабораторію. Мені треба щось полагодити. Або остаточно зламати. Це заспокоює.

​— Міреє, ми ще не закінчили обговорення... — почав був Мортімер.

​— Все чудово, Мортімере! — кинула вона вже з порога, не озираючись. — П’ємо каву, посміхаємося і вдаємо, що ми — зразкова аристократія. Це ж наша улюблена гра, хіба ні?

​Вона зникла в коридорі, залишивши за собою запах озону та важку, гнітючу тишу.

— Вона збентежена, — тихо констатував Теріан, дивлячись на порожнє крісло Міри.

— Вона налякана, — поправив його Мортімер, міцніше стискаючи набалдашник тростини. — І саме тому вона зараз найнебезпечніша людина в цьому королівстві.

​***

У лабораторії Міра пішла в рознос. Вона не просто працювала — вона воювала з металом. Повітря іскрило від її напруги, інструменти літали під руками. «Інструмент? Помилка?» — слова Аурелії впивалися в мозок, змушуючи її з особливим завзяттям затягувати гайки.

​— Якщо ти продовжиш так гатити по цьому виробу, він почне просити політичного притулку, — пролунав від дверей знайомий спокійний голос.

​Міра розвернулася, витираючи замурзане сажею обличчя тильною стороною долоні.

— Веларіс. Тобі що, інквізиція не видала нових справ, чи ти просто вирішив перевірити, чи я ще не перетворила маєток на хмару попелу?

​Каспіан пройшов усередину, не чекаючи запрошення. Вони давно були знайомі— занадто багато спільних нічних рейдів та заплутаних розслідувань було за їхніми плечима, щоб грати в офіційність. Він зняв важкі рукавички, ігноруючи безлад на верстаті.

— Я прийшов подивитися, як ти справляєшся. Моя мати вчора була... неперевершена у своїй неприязні.

​— Твоя мати — втілення затишку, Касе. Наче кактус у ліжку, — Міра пирхнула, повертаючись до роботи. — Ти тут у справі чи знову будеш читати лекції про «чистоту методів»?

— Потрібно вилучити будь-який артефакт, Міро, — промовив Каспіан, намагаючись не дивитися на те, як вона впевнено маніпулює ефірними потоками. — Вважай це жертвоприношенням для моєї матері. Аурелія була в нестямі після балу; вона вимагала, щоб я провів детальне розслідування, притягнув «наглу відьму» до відповідальності та припинив цей «ганебний маскарад» із танцями. На її думку, справжній інквізитор має заповнювати протоколи затримання, а не вести тебе в турі вальсу. 

Він важко зітхнув, прихилившись до краю вверстата та спостерігаючи за її хаотичними, але геніальними рухами. 

— Я йду їй на поступки в таких дрібницях, як конфіскація якоїсь залізяки, щоб вона дала мені спокій і не заважала в головному — у забезпеченні реальної безпеки. Тож дай мені будь-що, що виглядає достатньо підозріло для звіту та відповідає регламенту, інакше вона особисто прийде сюди з перевіркою, а цього не хоче ніхто з нас.