Глава 4: Танго на лезі бритви

Глава 4: Танго на лезі бритви

​Вечірнє небо Гліфу затягнуло важким оксамитом, коли карети з гербами срібного крука та золотого лева майже синхронно під'їхали  до парадного входу. 

Вальмар Торн першим ступив на бруківку. Він не просто вийшов з карети — він зайняв територію, створив зону безпеки, простягаючи руку Елоїзі з такою природною шаною, від якої навіть у досвідчених придворних дам затамовувало подих. Тільки після того, як принцеса впевнено торкнулася каблучком каменю, Вальмар кивнув Каспару, що вже завмер біля дверей сусіднього екіпажу.

Мешканці маєтку фон Кроу приїхали разом, створюючи всередині карети свій маленький світ, але на виході кожен миттєво прийняв свою роль. Першими на землю ступили Ема та Теріан.

— Якщо я ще раз почую про резонансні фільтри під час балу, я перетворю твій улюблений верстат на підставку для парасольок, — весело прошипіла Ема, поправляючи поділ сукні.

— Це була лише теорія! — усміхнувся Теріан, підморгуючи Міреї.

Обмінявшись швидкими вітаннями з Торнами, вони парадним кроком рушили до замку, продовжуючи свою суперечку вже напівпошепки.

​Наступним на землю зійшов Мортімер, а за ним Мірея, яка міцно тримала за руку малого Лу. Хлопчик у своєму офіційному камзолі намагався виглядати як «справжній воїн», але його очі зрадницьки сяяли при погляді на батьків.

​— Мамо! Тату! — Лу ледь не вирвався, але Мірея легенько стиснула його долоню, нагадуючи про домовленість щодо «лицарського виходу».

Мортімер, спираючись на тростину, провів малого з Мірою до Елоїзи. Передача дитини виглядала неймовірно зворушливо: Мірея обережно «вклала» долоньку Лу в руку принцеси.

— Повертаю цілим і майже неушкодженим. Один синець на коліні не рахується, це бойове хрещення об кут дивана, — усміхнулася Міра.

Елоїза присіла перед сином, не зважаючи на пишні спідниці.

— Мій лицарю, — вона ніжно поцілувала його в розпатлану маківку, а Вальмар важко поклав руку синові на плече, і в цьому жесті було більше гордості, ніж у будь-яких промовах.

— Ну що, лейтенанте, — Вальмар з усмішкою скуйовдив волосся сина, поки Елоїза ніжно цілувала хлопчика в щоку, — маєток фон Кроу все ще стоїть, чи ти перетворив його на руїни?

— Він стоїть, тату! Я захищав його від кам'яних тролів! — гордо вигукнув Лу.

Вальмар розсміявся, підхоплюючи сина на руки та підкидаючи його в повітря так легко, ніби малюк був невагомим. 

— Тільки від тролів? — жартівливо перепитав лорд Торн, поглядаючи на Мірею, яка в цей момент намагалася непомітно поправити затісний корсет. — Мені здавалося, що головна небезпека маєтку фон Кроу зазвичай носить синю оксамитову сукню і має звичку підривати спокій Канцелярії. 

— О, тату, Міра теж допомагала! — серйозно зауважив Лу, вчепившись у батьківське плече. — Вона навчила мене, що «чорні мурахи» в книжках — це секретні коди, і якщо їх вивчити, то можна перетворити чорнило вчителя на лимонад! Тільки ми ще не встигли спробувати, бо Гільда сховала всі лимони. 

Мірея пирхнула, склавши руки на грудях, і перезирнулася з Елоїзою, яка ледь стримувала посмішку. 

— Бачиш, Вальмаре, ми займалися виключно стратегічною освітою наступного покоління, — докинула Міра, і в її очах спалахнули знайомі багряні іскри. — Хоча мушу визнати, «кам’яні тролі» у вигляді запеченої картоплі виявилися вкрай стійкими супротивниками. Якби не Ая зі своїми «срібними методами», ми б досі сиділи в облозі на кухні. 

Елоїза ніжно погладила сина по голові, переводячи погляд на чоловіка та Мортімера. Атмосфера гри миттєво змінилася на мовчазне розуміння. Вони могли жартувати про картоплю та лимонад, але кожен знав, що за дверима зали на них чекає справжнє поле битви — з плітками замість мечів та інтригами замість магії. 

​— Ми — єдиний фронт, — промовив Вальмар, глянувши на Мортімера. — Готові до бою?

— Після тижня з цим малим розбишакою? Бал — це просто дитяча прогулянка, — хмикнув герцог.

Він поправив манжети свого суворого камзола, даючи знак до початку руху. Компанія рушила від карет до масивних дверей замку. Повітря було наскрізь просякнуте запахом воску та дорогої деревини. Лу, відчуваючи себе справжнім капітаном, не став чекати запрошень. Малий полководець очолив похід по замку, крокуючи так завзято, що дорослі ледве стримували сміх, слідуючи за ним.

​Коли ж двері зали розчахнулися, Гліф ніби захлинувся власним шепотом. Поява Торнів у супроводі фон Кроу була не просто візитом — це був ляпас усім, хто готував отруйні плітки про «безродну відьму».

— Дивись прямо, Міро. Посміхайся так, ніби ти знаєш їхні банківські рахунки на пам'ять, — прошепотів Мортімер.— Ти зараз не просто відьма. Ти — частина хребта цього світу.

​— Мій хребет зараз тримається лише на цьому клятому корсеті, Мортімере, — відгукнулася вона крізь ідеальну світську посмішку, відчуваючи на зап’ясті ледь помітну прохолоду свого браслета-щита. — Але дякую, що не даєш мені впасти духом.

​Мірея окинула поглядом залу. Ая вже була там. Поруч із нею, наче витончений аксесуар, стояв принц Алістер.

— Бідний принц, — хмикнула Міра, помітивши, як Алістер розсипається в галантності, а Ая споглядає його з такою холодною байдужістю, ніби він — лише порожня ніша в стіні. Навколо них збилася зграйка молодих аристократок, які буквально спопеляли Аю поглядами, не розуміючи, як можна не танути від посмішки спадкоємця престолу.

Тим часом Ема та Теріан відшукалися біля однієї з колон. Ема, яка зазвичай була взірцем крижаної ввічливості Гліфу, зараз нахилилася до артефактора, щось захоплено шепочучи йому на вухо. Теріан сміявся — м’яко, щиро, дивлячись на неї з тією родинною ніжністю, яка викувалася за роки спільного дитинства в одному маєтку. Проте для стороннього спостерігача ця близькість виглядала як початок палкого роману.

​Саме цю картину вивчав Еліас Вейн. Він стояв у тіні, і хоча його обличчя залишалося маскою, погляд на Теріана був напрочуд гострим. Еліас відчував роздратування, яке не міг пояснити навіть собі. Він отримав від Флемми все, що хотів: контракт, її інтелект, її статус вільного консультанта Канцелярії. Їхня угода поставила крапку на фальшивих залицяннях, якими він колись намагався її купити. Але тепер, бачачи її поруч із артефактором, він відчував, як його професійний інтерес перетворюється на щось значно небезпечніше — на ревнощі, замасковані під пильність шпигуна.