Розділ 30

Не стримавшись, я майже вигукнув останню фразу. Але саме вона і подіяла краще усіх пояснень, разом узятих. Сльози висохли, а погляд Листиці зі злякано-ображеного став осмисленим та задумливим.

— Вибач, Владе…

— Це ти пробач, — пробурчав я, почуваючи себе останнім хамом. — Обіцяю, що підняв на тебе руку вперше і востаннє, — і поспішив піти від неприємної теми. — До речі, ти не бачила, куди поклали майно гхнола?

— Чому не бачила? — схоже, на відміну від мене, Листиця не вважала рукоприкладство надзвичайним заходом і чимось нетиповим у спілкуванні чоловіка та дружини. — Я все почистила, оцтом протерла. Он, у куточку на лаві склала. Все, що принесли. І спорядження, і зброю.

— А це добре. Це ти молодець, — я ніжно поцілував Листицю, щоправда, без фанатизму. Майже по-братськи. Якщо взявся інших навчати, то самого себе насамперед у суворості тримати треба.

— Роздягайся, сонечко… Будемо з тебе Артеміду робити…

«Гей, а це як? — насмішкувато поцікавилися мешканці голови. — Чи ти мав на увазі, Діану?»

«А що, є різниця?»

Якщо чесно, то я у всіх цих пантеонах не розбираюся, так просто — якось побачена скульптурна композиція в пам'яті спливла. Бо на ній була дівчина не нинішнього подіумного вішалкоподібного типу, а по спортивному струнка, підтягнута, в коротенькій спідничці, що нагадувала форму групи підтримки. Великий мисливський лук через плече, сагайдак і пара псів на смичці.

«Приблизно, як між монашкою та маркітанткою», — весело посміюючись пояснили мені духи.

Судячи з простоти та ємності порівняння, відповів мій тезка. Інтелігентний Еммануїл постарався б голу правду в якусь обгортку пом'якше і поделікатніше загорнути.

«Артеміда — незаймана дівиця, а Діана — богиня, що символізує жіночий початок та родючість. Саме в цьому їхня принципова різниця, якщо не зважати на таку дрібницю як та, що ці культи прийняті у різних народів»

Ага, а ось цю, розгорнуту довідку, саме Еммануїл і видав.

«Зрозумів, не дурень. Дурень би не зрозумів... Але хтось зовсім недавно божився, що безтілесним особам усі ці забави вже не цікаві. Га?»

«Та це ті, звичайні… — з'їхали духи. — А зворотний процес, з суто наукового погляду, дуже незвичайний, а тому цікавий»

Як же ви там у себе на небесах, від життя відстали. Та в будь-якій клініці можуть за день стільки непорочних дів наштампувати, що їм у жодному монастирі місця не вистачить. Хоч по третьому чи четвертому колу…

«Це як?!» — Здивування духи висловили дуже енергійно. У мене навіть повіка засмикалася і вуха запалали.

«Тьху на вас, все! Кабачок закритий, попрошу без дозволу в особисті розмови не встрявати. Мені зараз якраз саме час вам лікнеп влаштовувати!.. А якщо реально кортить — допитуйте моє друге «Я». Тільки тихо, щоб я вас не чув!»

Вчасно відбився. Листиця теж тільки першу частину зрозуміла, — сукню скинула і тепер стоїть, у чому мати народила, невідомо чого чекаючи. Але мовчки. Вже почала розуміти, що зволікати і ставити нестатутні питання з таким... гм, чоловіком, не варто. І це вірно! Спочатку виконай наказ, а потім можеш оскаржити.

— Чого завмерла, рідна? Тягни сюди одяг гхнола!

Ось, духи, таки заморочили голову. І, переплутавши черговість команд, я не навмисне влаштував собі стриптиз-шоу. Гаразд, зрештою, чому й не поспостерігати за оголеною красунею, що метушиться по кімнаті? Не чужа… Їй не важко, а мені — приємно, і для загального тонусу корисно.

Отже, що ми маємо? Шкіряна куртка з наплічниками. Ого, кілограми три не менше. Ледве не випустив, коли хотів узяти її за комір, недбало, двома пальчиками. Чого б це?.. Треба подивитись. Ага. Курточка із секретом, двошарова. М'яка вичинка під замшу зсередини і жорсткіша, зовні. А на спині та на грудях, у районі серця, ще й третій шар, у вигляді широких латок. Як зашиті кишені. Угу, це непогано. А ось наплічники можна зняти… Навіщо дівчині на собі зайву вагу тягати?

Листиця теж сунулась поцікавитись, притискаючись до мого стегна своїм... оголеним. Як праскою гарячою приклалася. Ні, так неможливо працювати! І взагалі, пропади воно все пропадом — особисте та сімейне щастя має пріоритет, а гобліни зачекають.

Я поклав куртку на лаву, а коли Листиця нахилилася до неї, взяв дівчину за талію і, не даючи випростатися, акуратно, але цілеспрямовано примостився ззаду.

Листиця спершу пискнула, потім — охнула і щось розгублено забурмотіла, спантеличена таким несподіваним проявом чоловічого сексизму, що підпадає під статтю про нестатутні стосунки та перевищення службових повноважень. Але мені вже було начхати, бо я їх таки перевищував… Ще й як! До упору повноважень.

— Хіба так можна?.. — докорила мені Листя трохи пізніше, коли несподіваний спалах погас, і світ знову набув нормальних форм і фарб. Щоправда, більше для порядку, ніж від невдоволення. — А якби хтось у хату зайшов?

— То так би і вийшов. А нічого голяка по хаті шастати... — пробурчав я цілком добродушно. Напевно таким тоном муркоче кіт, влігшись біля глечика зі сметаною, після того, як уже наївся від пуза і більше не лізе.

— Ти ж сам велів роздягтися…

— Це коли ще було, — мляво відбивався я, інстинктивно не бажаючи брати на себе відповідальність за те, що сталося. А чого? Адамові в справі про спокусу Змієм вдалося перевести стрілки на Єву, а я що, дурніший за первісного чоловіка? — Візьми, он, хоч спідницю приміряй, чи що? Поки знову не почалося…