Розділ 33

Я гарячково збирала розкиданий одяг, запихаючи його в шафу, і намагалася вгамувати тремтіння рук. Холодний компрес допоміг приховати почервоніння очей, а шар пудри — блідість. Коли кімната набула відносно житлового вигляду, знизу почувся звук двигуна, а за хвилину — гучні голоси в коридорі.

Двері відчинилися. Мама ввела Дениса, сяючи так, наче вона сама щойно виграла джекпот. Денис виглядав заклопотаним, він навіть не зняв дороге пальто, лише розслабив вузол краватки.

— Залишаю вас наодинці, дітки! — мама грайливо підморгнула мені, і щільно зачинила двері.

У кімнаті запала важка, липка тиша. Денис підійшов до вікна, глянув на свій золотий годинник і зверхньо подивився на мене.

— Ну? Що за терміновість, Машань? Твоя мати так дихала в трубку, наче ви знайшли скарби нафтових магнатів. Кажи швидше, у мене зустріч у клубі через півгодини.

Я стиснула кулаки так, що нігті вп'ялися в долоні. Відступати не було куди.

— Денисе... — я зробила вдих, наче перед стрибком у прірву. — Я була в лікаря. Я... я вагітна. Від тебе.

Я очікувала чого завгодно паніки, фальшивої радості чи навіть роздратування через зіпсовані плани. Але реакція Дениса виявилася зовсім іншою.

Він немов застиг. Його обличчя витягнулося, а потім він раптом пирскнув і розреготався — сухо, колюче, зовсім не весело. Він дивився на мене так, ніби я щойно сказала найбільшу дурницю у світі.

— Це що, жарт такий? — він зробив крок до мене, і в його очах спалахнув небезпечний вогник. — Машань, ти перегрілася на лекціях чи вирішила так примітивно прикувати мене до своєї спідниці?

— Це не жарт, Денисе, — я простягнула руку до паперів на ліжку, але він навіть не глянув на них.

— Ти не можеш бути від мене вагітною, — відрізав він, і його голос став холодним, як лід. — Я і пальцем до тебе не торкався за всі ці місяці.

Я відчула, як земля йде з-під ніг.

— Як це... не торкався? А та ніч після наших заручин? Коли я розбила машину, ми були разом на… задньому сидінні.

Денис підійшов зовсім близько, нахилився до мого вуха і процідив крізь зуби.

— Машаню… Яка в Біса ніч?

— Всенсі?! Ти ж поїхав тоді за мною, і…

— Смієшся? Я нікуди не їхав. Ти вийшла з клуба п’яна, а я що повинен няньчитися з тобою і відвозити додому після того, як ти мене зганьбила своїми ревнощами?... Боже милий… — важко вдихнув і видихнув. — Ти хвойда. Сама справжнісінька хвойда. Ти ж… Ох… Ти ж мені клялася, що незаймана і просила почекати до весілля. Я чекав! Я як останній ідіот чекав! А ти… нагуляла цього байстрюка і хочеш втюхати мені?!

— Та що ти таке кажеш? Ця дитина твоя!

— Ні!!! — Він крикнув так, що стіни, здавалося, здригнулися разом зі мною. — Не смій вішати на мене свій бруд!

Я стояла ні жива ні мертва, притискаючи холодні пальці до щік. Його слова били боляче, як батіг.

— Яка ніч? Яке заднє сидіння?! — Денис майже задихався від люті, крокуючи моєю кімнатою. — Тієї ночі, коли ти розбила машину, я залишився в клубі! Ти поїхала сама, істеричка, а вранці твій батько сказав, що тебе знайшли в кюветі якісь добрі люди. Я й гадки не мав, що ти там розважалася з якимось зустрічним!

— Але ж... татусь сказав, що ти привіз мене... — голос зник, перетворившись на ледь чутний хрип. — Він сказав, що ти врятував мене...

— Та твій татусь щось наплутав! — Денис підійшов упритул, і я відчула від нього холодний запах дорогого парфуму, який зараз здавався мені огидним. — Ти — хвойда, Михайлино. Найзвичайнісінька хвойда. Ти мені брехала, що незаймана. Сама розважалася. Я, як останній ідіот, чекав, поважав твою «чистоту»! А ти в цей час нагуляла байстрюка і тепер хочеш втюхати його мені, щоб я все життя утримував чуже дитя?!

— Та що ти таке кажеш? — я закричала крізь сльози, хапаючи його за рукав. — Ця дитина твоя! Я ні з ким більше не була! Ти брешеш!

Він різко відштовхнув мою руку, наче я була прокаженою.

— Весілля не буде. Чуєш?! Все скінчено. Я не збираюся пов'язувати своє ім'я з такою брудною шлюхою, як ти!

Двері кімнати розчинилися з таким гуркотом, що я підскочила. На порозі стояла мама, її обличчя було білим, як крейда. Вона чула все.

— Денисе, хлопчику, що сталося? — вона кинулася до нього, намагаючись вхопити за лікоть. — Це просто непорозуміння, вона...

— Непорозуміння?! — Денис розвернувся до неї, випльовуючи слова з презирством. — Ваша донька нагуляла дитину невідомо від кого! Весілля скасовується. Я не хочу більше бачити ні її, ні вашу сімейку брехунів. Шукайте іншого дурня, який захоче виховувати цього байстрюка!

Він вилетів з кімнати, грюкнувши дверима з такою силою, що на полиці похитнулася ваза. У коридорі почулися його швидкі кроки, а потім — гуркіт вхідних дверей.

У кімнаті запала гробова тиша. Я дивилася на маму, очікуючи підтримки чи хоча б запитання, але те, що я побачила в її погляді, було страшнішим за крики Дениса. Це була чиста, концентрована ненависть.

Вона зробила крок до мене.

— Ти... — просичала вона. — Ти все зруйнувала.

Перш ніж я встигла щось сказати, її рука злетіла вгору і з розмаху опустилася на моє обличчя. Різкий ляпас відлунив у вухах. Голову відкинуло вбік, щока миттєво спалахнула вогнем, а в роті з’явився солонуватий присмак крові.

— Ти зганьбила нас! — мама кричала мені в обличчя, хапаючи за плечі й трясучи, як ляльку. — Ми дали тобі все! Ми берегли тебе! А ти віддячила нам ось цим?! Хто батько?! Хто цей нікчема, через якого наше життя тепер піде прахом?!

Я впала на коліна, закриваючи голову руками. Перед очима все плило. Тієї ночі після заручин, коли я розбила машину... Хтось справді витяг мене з понівеченого авто. 

Хто?!

Хто це в біса був і чому він пах таким же одеколоном, як і Денис?

— Все можна виправити, — голос мами раптом став льодяним і діловим, від чого мені зробилося ще гірш, ніж від ляпаса. Вона витерла руки об спідницю, наче щойно торкнулася чогось брудного, і почала гарячково згрібати мої речі. — Ми все виправимо. Збирайся. Негайно їдемо на аборт.