Розділ 20

Я увійшла до будинку, піднялася до себе і швидко розпакувала покупки. Смарагдово-зелена сукня висіла на вішаку. Чомусь вона здавалася такою нудною і втомленою на тлі мого нового настрою.

Я зачинила двері на замок, щоб ніхто не потурбував. Вирішила знову приміряти її і обережно одягла. Шовк ковзнув по шкірі, і я відчула, як моє тіло миттєво змінилося. Вона ідеально підкреслювала фігуру, недвозначно натякаючи на жіночність. Це була сукня бунту, пристрасті і абсолютної небезпеки.

Я підійшла до дзеркала. Крутилася перед ним туди-сюди, намагаючись уявити, як це виглядатиме в темряві естакади. Це був такий рідкісний, заборонений момент. Я не готувалася для Дениса, не готувалася для мами. Я готувалася для Даміра.

Мене охопило дике, майже підліткове бажання дуже сподобатися йому в ній.

«Чому? Чому мені так важливо, що подумає про мене прибиральник?»

Я знову гнала від себе думки про ревнощі чи закоханість. Це був азарт. Дамір був єдиною людиною, яка бачила мене не як доньку мільйонера, а як слабку дівчину. А я не слабка.

Провела рукою по тканині. Мені потрібно було виглядати не просто добре, а приголомшливо. 

Я зняла сукню. Ввечері одягну.

Залишалося кілька годин до моменту, коли мені треба буде виїхати з дому під прикриттям «сюрпризу для Дениса».

Телефон задзвонив. Це була Леся.

— Алло? — відповіла я.

— Машаня, привіт! Я просто хотіла уточнити. Ти точно, дійсно прийдеш до клубу сьогодні? Чи, можливо, твої плани змінилися? — у її голосі чулася нетерплячка і легке хвилювання. — Ти ж пам'ятаєш, що сьогодні ввечері ми мали шукати мені іншого хлопця?

— Лесю, не хвилюйся, все гаразд. Я знаю, як вибратися з дому. Мій план "сюрприз для Дениса" працює ідеально, — сказала я тихо, щоб не почула Ліда, яка ходила десь внизу.

— Ти геній! Отже, чекаємо тебе? Я вже замовила столик, і Таня теж буде.

— Так. Я прийду. Я приїду пізніше, ніж ви, але я обов'язково буду.

— Чудово! До зустрічі!

Я поклала слухавку, відчуваючи, як адреналін починає пульсувати по венах. Дороги назад не було. Відступати так сказати нікуди. Тепер я просто мусила це зробити.

Щойно поклала слухавку після розмови з Лесею, коли відчула, як мій шлунок різко стискається. Це було знайоме, неприємне відчуття. Нудота.

— Чорт, — пробурмотіла я.

Кинулася до ванної кімнати, ледь встигнувши добігти до унітазу. Спазми були сильні, хоча й короткі.

Коли напад відступив, я безсило сіла на холодну плитку підлоги. Обличчя було бліде, а лоб спітнів. Тільки що я відчувала себе сильним генералом, готовим до військової операції, а тепер я знову була лише вагітною, слабкою дівчиною яку бачив в мені Дамір.

Я повільно опустила руку на низ живота, туди, де ще нічого не було видно, але де вже билося маленьке серце. Почала гладити живіт, відчуваючи ніжність і провину.

— Знову почалося. Що ж таке? Ще в обід було все добре. Тобі не сподобався стейк? — прошепотіла я до невидимого маляти. — Тільки не кажи, що ти вегетаріанка.

Я тихенько засміялася, витираючи сльози, що навернулися від втоми.

— Ти мусиш бути сильною. Ти мусиш мені допомагати.

Я заплющила очі і звернулася до нього, чи неї, з усією пристрастю, на яку була здатна.

— Так, я знаю, що ти будеш дівчинка... Бо я хочу, щоб ти була дівчинкою. Малесенькою донечкою, схожою на янголятко. 

Я підвелася, використовуючи край ванни як опору. Час. Незважаючи на нудоту і слабкість, я мала бути готовою. Моя дівчинка потребувала сильної мами, яка врятує їх обох від наказів майбутнього татуся.

Відновивши сили після нападу нудоти та замаскувавши сліди втоми косметикою, я вирішила, що мені потрібен ще один ковток спокою, перш ніж розпочати свою вечірню підготовку до нічної авантюри. Я тихо вийшла з кімнати, спустилася на кухню. Ліда, здається, закінчила свої справи, готуючись до відпочинку поки в маєтку нікого не було… крім мене.

Я не стала її турбувати, знайшла чайник і заварила собі міцний чорний чай. Гарячий напій обпікав горло, але приносив полегшення. Я не додавала цукру, гіркота чаю відповідала моєму внутрішньому стану. Стояла біля вікна кухні, спостерігаючи, як за вікном темніє. 

Іноді я сама себе лякала, коли витворяла казна що. Ці мої необдумані поступки, це суцільний жах. Навіщо було погоджуватися на те побачення… з зеком - наркоманом… хоч і красивим. Але ж вночі на естакаді я буду беззахисна. А я вагітна. Що якщо…

— Пані, — мої думки перебила покоївка. Зайшла на кухню. — Ви тут? Щось хочете поїсти?

— Ні. Тільки чай. Дякую. Я доп’ю і піду потихеньку збиратися в гості до Дениса.

— Зрозуміло.

Я зробила ще декілька ковтків і прставивши чашку в раковину вийшла з кухні.

Впевнено прямуючи до виходу, коли раптом у холі почувся шум. Двері відчинилися, і увійшла мама. Вона повернулася з масажу. Її обличчя світилося задоволенням, на ньому не було й тіні вчорашньої напруги. Масаж, схоже, повністю зняв стрес від скандалу з Денисом. Вона була щаслива і відпочитою.

— Михайлино! Ти вже вдома? — вигукнула мама, побачивши мене дверях. — Купила що мала?

— Так, мамо, — я миттю увімкнула свою роль «ідеальної нареченої».

Вона зняла пальто, яке забрала Ліда, і подивилася на мене, посміхаючись.

— То коли ти плануєш поїхати до Дениса з цим своїм сюрпризом? Ти ж пам’ятаєш, що не маєш затримуватися.

— Звісно, пам’ятаю, — запевнила я. — Я думаю, поїду через години дві. Мені треба ще зібрати думки і підготуватися морально до вибачень. Хочу, щоб це було ідеально.

— Розумниця! От бачиш, ти справді почала думати головою, — мама підійшла до мене і погладила по руці.

— До речі, мамо, — додала я, щоб закріпити алібі. — Я купила йому чудовий подарунок. Шарф. В знак примирення. Кашеміровий, його улюбленого кольору. Це має показати, що я справді уважна до нього.

Мама була розчулена.

— Ох. Це ідеально, доню. Ти зробила правильний вибір. Твоє майбутнє врятоване. А тепер іди, збирайся. І пам'ятай головне — це мир. Мир між майбутнім подружжям.