Розділ 16

В моїй голові пролунав справжній вибух. Всі мої ретельно продумані плани про "випадкове" втручання Максима Бойка розсипалися. А на їхньому місці постала зовсім інша, небезпечна і абсурдна картина… я пропоную своєму головному ворогу стати бойфрендом напрокат для моєї подруги.

І перше, що я відчула, було не полегшення від успіху місії, а хвиля пекучих, іраціональних ревнощів. Я, майбутня дружина Ставецького Дениса, раптом відчула, як мені нестерпно не хочеться, щоб цей сильний, привабливий і небезпечний чоловік, прибиральник із таємницями, демонстрував увагу іншій дівчині, навіть якщо це моя подруга Леся.

Вмерти не встати!!!

Я швидко відігнала цю думку. «Він — прибиральник, Михайлино! Він — зек, наркоман. Це абсурд! Ти просто втомилася і вагітна.»

— Ти... ти згоден зіграти роль нового хлопця Лесі? — уточнила я, намагаючись зберегти діловий тон.

— Так, — він знизав плечима, наче пропозиція була цілком логічною. — Судячи з усього, Ваш геніальний план вимагає, щоб хтось публічно відсунув цю «вівцю» від хлопця, який її кинув. І щоб її новий кавалер виглядав… офігенно.

Він обвів рукою басейн, себе і мої мокрі туфлі, підкреслюючи контраст.

— Я підійду. Хіба ні?

Я зрозуміла, що цей план був абсолютно протилежний тому, що ми вигадали. Тепер Леся не потребувала захисту — вона потребувала партнера, який змусить Сергія біситися.

Я була категорично проти такого розвитку подій. Це було занадто ризиковано і непередбачувано. Дамір міг все зіпсувати.

— Боюсь, Леся не погодиться. Вона не буде якоби зустрічатися з… з зеком. Вона боїться тебе.

— Так само, як і Ви.

— Я не боюсь… Але… немає в нас іншого хлопця для цього… Добре, — видихнула я, стискаючи кулаки. — Я змушена погодитися. Що тобі потрібно? Умови?

— Умови прості, пані Гаврилова. Я роблю це безкоштовно. Але Ви… погоджуєтесь на одне побачення зі мною. Будь де. Якщо боїтеся, то можна на людях. Місце обераєте самі.

— Що?! Побачення та ще й привселюдно?... Тільки не привселюдно. Я доречі заміж виходжу через місяць, якщо про це дізнається мій наречений…

Я не могла повірити, що він запропонував мені таке. 

І що робити? Піти?

— Домовились, — прошепотіла я. І казала сама собі, що я погодилася не тому, що захотіла, а тому, що так було треба. Це для справи. Для Лесі. — Що ж, ходімо. Нас вже чекають в кафетерії.

— Ви йдіть пані Михайлино, а я занесу весь цей інвентар і прийду.

Я швидко вийшла з басейну, залишаючи Даміра серед вологих рушників та запаху хлору. У голові панував хаос. Побачення з прибиральником! За місяць до весілля! Цей абсурдний ультиматум був настільки зухвалим, наскільки і... інтригуючим. Я продовжувала переконувати себе: «Це для справи. Це для Лесі». Але ім’я Дениса згадувалося все рідше.

Я увійшла до університетського кафетерію. Леся і Таня сиділи за столиком, оточені запахом вчорашніх пиріжків і кави. Леся виглядала розгубленою, Таня — напруженою.

— Машаньо! — вигукнула Таня, побачивши мене. — Ти де була? Ми тут вже пів години сидимо! Що з Максимом?

Я опустилася на стілець, намагаючись відновити дихання і приховати сліди свого останнього плачу.

— Забудьте про Максима. У мене є новий план, і у нас є... новий партнер.

Леся насторожилася.

— Який партнер? Ти знайшла когось із юристів?

— Ні, — я зробила глибокий вдих. — Я знайшла Даміра.

Тиша. Леся витріщилася на мене так, ніби я оголосила, що виходжу заміж за інопланетянина.

— Прибиральника? — прошепотіла Таня, її очі забігали.

— Так. Він погодився зіграти роль твого... нового хлопця, Лесю.

Леся миттєво спалахнула, забувши про свою недавню депресію.

— Ти здуріла?! Я не буду мати нічого спільного з тим зеком. Я його боюся! Я що, маю показувати Сергію, що мій вибір — це прибиральник? Це приниження! Я категорично проти! Я не згодна!

— Ти навіть не уявляєш на які жертви я заради цього пішла. Я пообіцяла йому одне побачення.

— Що?!

— Що?! Ти здуріла?!

— Ох. Краще мовчіть і нічого не кажіть. Це він поставив мені такі умови.

— Милий Боже.

— Бачиш Лесю... — спробувала втрутитися Таня. — Погоджуйся. Машаня так старається заради тебе.

— Ні, Таню! Я проти! Я проти! — Леся била долонею по столу. — Він якийсь псих. Я не буду! Це вже занадто.

Ми сперечалися близько десяти хвилин. Я намагалася пояснити, що Дамір — це ідеальний контраст для Сергія і що його небезпечний вигляд лише посилить ревнощі. Але Леся була непохитною. Її страх і гордість переважали.

Саме в цей момент, коли ми сперечалися, а мій план знову був на межі краху, атмосфера в кафетерії різко змінилася. Загальний гомін стих. Дівчата, що сиділи біля входу, перестали сміятися і почали шепотітися.

— Навіть не вмовляй ме… — Леся теж замовкла на півслові. Вона з Танькою витріщалися в соторону виходу.

Я мимоволі обернулася.

У дверях кафетерію стояв Дамір.

Це був не той чоловік, якого я знала. Це був не прибиральник у брудній футболці.

На ньому був ідеально скроєний, чорний класичний костюм — такий, що підкреслював ширину його плечей і вузьку талію. Сорочка, кольору темного графіту, була розстебнута на один верхній гудзик, відкриваючи потужний вигин шиї, але не виглядаючи при цьому вульгарно. Навіть його волосся, яке зазвичай було трохи розпатлане, тепер лежало акуратно, але з легкою недбалістю. Його блакитні очі просканували приміщення і зупинилися на нашому столику. Він був абсолютно спокійний, але його присутність була такою потужною, що затьмарила будь-якого студента чи викладача. Дамір повільно, з неприхованою гідністю пройшов через увесь кафетерій. Кожен його крок був вивірений і впевнений. Він не йшов — він марширував, ігноруючи всі погляди.

— О, Боги! — Проговорила Таня.

— Ні, Бог. — Доповнила Леся.

Коли він підійшов до нашого столика, щелепи у мене і Тані відпали. Леся, яка щойно кричала, замовкла.

Він виглядав так немов зірка з журналу, чи, принаймні, бос кримінальної організації. У ньому не було нічого від прибиральника, окрім тих міцних, напружених рук.