Розділ 4

Я не пам’ятаю, як доїхала до університету. Таксі летіло, а я в голові прокручувала свою перемогу над Денисом, червона сукня, торт із кукурудзою. Це дало мені заряд сміливості, якого я ніколи не відчувала. Але це була лише прелюдія. Справжній бунт мав початися в мене вдома. Ще ж мої батьки були на стороні свого майбутнього зятя. Вони його підтримували у всьому… навіть в білому кольорі.

Я знаю, що Денис поскаржиться на мене моєму татусеві, тож увечері буде серйозна розмова. Доведеться обманювати. Сказати, що це жарт!

Я подивилася на годинник лекція з "Соціальної психології та конфліктології" вже почалася. Я завжди запізнювалася, але сьогодні хотіла прийти вчасно.

Увійшовши в крило факультету, я відчула запах свіжого мийного засобу — характерний запах присутності прибиральника. 

Згадала слова Лесі: «Тепер буде страшно ходити коридорами»

Щось мене аж трясануло… чи від запаху миючого засобу чи від спогадів цих слів. Аж нудити почало. Мене завжди нудить коли я хвилююся, ком до горла підходить. Це в мене на нервах.

Я рвонула до сходів, які вели на другий поверх, де був розташований кабінет "Конфліктології". Мої підбори стукали по мармуру, а довгі ноги переступали через дві сходинки за раз.

«Швидше! Швидше, поки Григорович не прийшов першим»

Викладач теж частенько запізнювався.

Я летіла вгору, не дивлячись під ноги. Була вся в полоні своєї цілі, і це була фатальна помилка.

На майданчику між першим і другим поверхами, прямо на повороті, стояв він. Дамір. Він був нахилений над великим сірим відром і тому не помітив мого стрімкого наближення. Я не встигла загальмувати. Моє тіло врізалося просто у нього, а нога зачепила край відра.

Глухий звук, що супроводжувався плескотом води.

Відро перекинулося. Величезна хвиля брудної, сірої води з мийним засобом хлюпнула на ідеально чистий мармур. Частина води полетіла на мене. Я посковзнулася на мокрій підлозі і з гуркотом впала. Несильно боляче, але принизливо. Я лежала на слизькій, мокрій підлозі, мої дорогі шовкові штани намокли, а мої розкішні світлі локони впали прямо в калюжу брудної води. Ця зачіска мені коштувала купу грошей.

Я була зла. Вся злість, яку я не змогла виплеснути на Дениса, вся образа від його контролю і зневаги, перетворилася на чистий, некерований гнів, спрямований на єдиний об'єкт, який був поруч.

Підвелася, не зважаючи на те, що одяг став мокрим і липким. Мої очі палали.

Переді мною стояв Дамір. Він був теж трохи мокрий, пару крапель все ж таки потрапило на нього але, на відміну від мене, не лежав. Він стояв рівно, як скеля. Його форма прибиральника промокла, прилипаючи до широких грудей. Він здивовано дивився на мене. Не на брудну підлогу, не на перевернуте відро, а прямо на мене. В його очах не було ні страху, ні вибачення, лише... оцінка.

Це мене добило. Його байдужість після того, що сталося.

— Ти! — я майже прокричала, не пам’ятаючи себе від злості. — Ти що, сліпий?! Хто ставить тут, посеред проходу, це бісове відро?!

Мій голос луною розійшовся по порожніх сходах.

— Це ти винен! Ти маєш дивитися, куди ставиш всю цю фігню! Я мало не зламала собі шию! Мій одяг... Він коштує більше, ніж твій річний дохід, і ти його зіпсував!

Я була готова розплакатися, але замість сліз із мене йшла чиста отрута. Я звинуватила його в усьому, і в розлитій калюжі, і в тому, що Денис — негідник, і в тому, що моє життя — суцільний план. Дамір мовчав. Але це мовчання було важче будь-яких слів. Воно було як вирок.

— Чому ти мовчиш? Ти хоч розумієш, що накоїв?! — я підійшла до нього впритул, небезпечно близько, незважаючи на чутки про його "кримінальне минуле". — Німий?

Нарешті він порушив мовчання. Його голос був низьким, і настільки незворушним, що я здригнулася.

— Я стояв на місці, — сказав, дивлячись мені просто у вічі. Його погляд не висловлював ані провини, ані агресії. — Це Ви мадам бігли, як на розпродажу елітної парфумерії. І це Ви не дивилися під ноги.

В цей момент я забула про червону сукню, про Дениса і про торт. Залишився лише він мокрий, небезпечно красивий прибиральник, який тільки що прямо і холодно звинуватив мене.

— Я... я зараз покличу директора! Я зроблю так, що тебе звільнять! — вичавила я, відчуваючи, що програю.

Його очі звузилися, і на його обличчі з'явилася ледь помітна, майже непомітна, але зневажлива посмішка.

— Звісно. Ви — донька мільйонера. Ви можете все.

Він повільно нахилився, не відриваючи від мене погляду, взяв перевернуте відро і почав збирати воду вимочуючи ганчіркою. Прибиральник поводився так, ніби його не стосуються мої крики і мої погрози. Він був тут, щоб прибирати все, незважаючи на мої протести.

Я стояла, тремтячи від злості та дикого, незрозумілого збудження. А Дамір був напрочуд спокійним. В мені всередині зявилися невідомі мені почуття, які були занадто сильними, щоб я могла їх контролювати. Я згадала той інцидент на дорозі сьогодні з Денисом, де він кричав на все і на всіх. Чому Денис не був таким спокійним, як цей бісів прибиральник? Ну, чому?

— Знаєш що... — я зробила крок до нього, щоб продовжити атаку, але тут мене вдарило.

Це був не гнів. Це був запах.

Різкий, їдкий аромат його мийного засобу, що змішався із запахом мокрого мармуру і брудної води, раптом став нестерпним. Він не просто дратував, він проникав мені прямо в горло.

Мене скрутило. Шлунок неначе просився на волю, і вся моя злість миттєво випарувалася, замінившись холодною, непереборною нудотою.

— Фу! Ти... ти що, чистиш підлогу хлоркою? Фу, яка смердота! — я затиснула рот рукою, відчуваючи, як обличчя вкривається холодним потом. — Мене... мене нудить!

Дамір підняв на мене брови, але не сказав ані слова. В його погляді промайнула миттєва, швидка, як спалах, оцінка, але потім він знову став кам’яним.

Не чекаючи його реакції, я побігла. Я знала, що не добіжу до найближчої раковини. Мої мокрі штани та липка від води шкіра були останньою річчю, про яку я думала. Я пролетіла коридором, ледве розшукала двері жіночого туалету і впала на коліна перед першою ж кабінкою.