Розділ 1

Марек ліг, підібгавши покривало під ноги, і ще трохи слухав, як у печі стиха потріскує. Одна віконниця лишилася прочиненою. Звідти тягло прохолодою, приємною після теплого дня; закривати її він не встав.

Заснув раніше, ніж устиг знайти зручне місце для правого плеча. Уночі воно таки змусило його повернутися. Марек розплющив очі, посунув згорнуту одежину під головою й почув дощ. Краплі шелестіли по листю, зрідка щось важче вдаряло об дах. Він полежав на спині, даючи плечу відпустити, потім повернувся на другий бік. На цьому нічні справи скінчилися.

Уранці прокинувся від запаху мокрої землі. Світло на стіні було сіре, дощ іще йшов, але так дрібно, що за порогом його можна було впізнати тільки по воді на лаві. Марек дотягнувся правою до одежини й підтягнув її до себе. Спати вже не хотілося. Вставати теж було необов'язково, і він уперше випробував, чи можна достатньо довго користуватися обома обставинами відразу.

Виявилося, що можна до голоду.

П'ять готових денних згортків він уже з'їв. Тепер розв'язав більший запас, відділив їжу на сьогодні за мірою, яку показав продавець, і лишив її при казанку. Сухі боби треба було замочити раніше; з ними він сьогодні запізнився ще до початку роботи. Узяв крупу, а боби залив на завтра. Приємно було зробити помилку, яку можна виправити завтрашнім обідом.

Вогонь розгорявся повільно. Марек сидів поруч, підсовував сухі тріски й чекав. У мішку було досить, щоб не вичищати кожну порошинку над казанком; він закрив його, підняв на сухе місце і знову сів. За вікном гілля спускало на траву воду. Від цього легкого шуму хотілося ще повільніше рухати ложкою.

Після сніданку він виправ порожні згортки. Лівою тільки притримував тканину в теплій воді, викручувати взявся правою — і швидко дізнався, скільки саме рук потрібно для доброго викручування. Виходило дві здорові. Довелося натискати на складену тканину в мисці, а потім розвісити її під навісом, де з неї могло капати скільки завгодно.

Один край торкнувся землі. Марек повернув його в миску, сполоснув і причепив вище. Стояв перед власною роботою трохи сердитий, з мокрим рукавом, тоді помітив: дощу він уже не чує. Поки рятував від болота клапоть тканини, над садом посвітлішало.

Він витер руки, підгорнув мокрий рукав і виніс кухоль до дверей. На порозі було затишно. Після дощу кожен запах відчувався окремо: земля, дим із печі, нагріте в долоні дерево кухля. Марек допив тепле й поставив посуд поруч. Не хотілося навіть іти по ложку, якою можна було б дістати з дна розмоклу крупинку.

До вечора тканина не висохла. Він лишив її під навісом, приготував решту відділеної їжі й ліг рано. Дощ повернувся вже в темряві. Марек чув його крізь сон і спав далі.

Наступного ранку повітря стало таким прозорим, що стежка між деревами здавалася коротшою. Після сніданку він узяв пляшку, спис і пішов не до звичного каменя, а вздовж дозволеного проходу між садами. Земля ще тримала сліди коліс. З одного боку в траві лежало оббите дощем листя, з другого низькі гілки затримували світло над самою стежкою. Він ішов у тій вузькій тіні й помітив, що вже не чекає болю перед кожним нерівним місцем.

П'ята нагадала про себе пізніше, на повороті. Марек зупинився, посунув ногу в чоботі й вирішив, що для сьогоднішньої прогулянки поворот цілком годиться за далеку мету. За ним дорога спадала; повертатися знизу довелося б угору. Він постояв, роздивляючись смугу саду в долині, й рушив назад.

На зворотному шляху зійшов до води, де берег був твердий після дощу. Цього разу не сідав одразу. Знайшов під деревом сухішу пляму, розстелив вощене полотно почорнілим краєм назовні, тоді обережно опустився. Праве стегно ще не любило цього руху, зате, вмостившись, він міг витягнути ноги й довго нічого з ними не робити.

Вода несла тонкі світлі пелюстки. Вони розходилися біля виступу берега, сходилися знову і зникали під темним листям. На сонці вода була майже біла. Марек примружився. Коли заплющував очі, світла смуга все одно лишалася під повіками, повільно тьмяніючи.

Він задрімав і прокинувся від того, що спис почав сповзати зі стовбура. Підхоплювати його лівою не став. Дочекався, поки предмет ляже на землю, тоді посунув ближче правою. Поруч ніхто не постраждав від його недбальства, навіть він сам. Марек перевірив, чи сухе полотно під спиною, і знову заплющив очі.

Додому повернувся з апетитом. Замочені боби цього разу встигли на обід. Він довго варив їх, розминав ложкою при стінці казанка, додавав воду потроху, щоб не їсти ще й її окремо. Вийшло м'яко, густо й краще, ніж можна було сподіватися від учорашнього запізнення. Першу ложку з'їв стоячи, другу теж, а тоді забрав миску до стола, поки весь обід не минув коло печі.

На третій день він уже знав, у який час сонце дістає до сухих згортків під навісом. Забрав їх теплими, склав, прибрав до запасу. Зранку обмив долоню й п'яту, дав тканині висохнути, перев'язав так, щоб не тягло, коли розправляє пальці. Сильний стиск ще відгукувався болем, та звичайний кухоль можна було підтримувати без того обережного очікування, яке втомлювало часом більше за сам рух.

Після обіду він лишився в хаті. Хотів підшити розтріпаний край мішечка, знайшов голку, сів ближче до світла. Нитка слухалася краще за мокрі згортки. Марек зробив кілька стібків і відчув майже давнє задоволення від малої роботи, де видно, скільки лишилося до кінця.

Зі стежки долинув чоловічий голос. Хтось пояснював іншому, що далі треба нести вдвох. Другий засміявся. У вікні їх не було видно, тільки кроки пройшли повз дерева й віддалилися.

Марек сидів із голкою в руці. У пам'яті вже озвався інший голос, упевнений, нетерплячий; обличчя за ним прийшло не все, тільки рух рота. Він не хотів його згадувати. Подивився на мішечок, знайшов останній стібок, але відстань до наступного проколу раптом перестала щось означати.

Чужі кроки давно стихли. Нитка лежала на коліні. Він втягнув повітря, відчув під великим пальцем суху грубу тканину й поворушив голкою, щоб витягти її з незручного місця. З першої спроби вона не пішла. Марек притримав край і витягнув удруге.