Минуле - сьогодення

Бе Фарис иже еда навь

• Мене переслідує чорний мерседес.
• Як давно?
• Неділі з дві.
• Ви бачили інші машини?
• Часто бачив чорний та білий джипи але вони десь далеко.
• В когось з ваших знайомих є такий самий автомобіль?
• Був у ліпшого друга, але він загинув…
• Ви бачили хто був за кермом?
• Нікого, в тому то і справа…
• Феномен?
• Я думаю, що так…
• Чому ви не звернулися до військових чи відділу відлову?
• Військові не будуть перейматися, бо він без зброї, відлов мені не допоможе, я не можу… він зв’язався зі мною, в нього є деяка особиста інформація…
• Яка?
• Я не можу сказати.
• Він намагався вас збити.
• Так.
• Добре я зацікавився. Я беру вашу справу.

 Справа звичайно була не просто «цікавою». Я брав усі справи, що стосувалися «вільних». Зазвичай з ними були пов’язані вбивства, самогубства іноді переслідування. Але це вперше коли до справи долучили комунікацію. За всі ті роки, що я провів на війні, служив ренджером вперше я почув про спробу зав’язати контакт. Більш за все це походило на шантаж. Адже клієнт явно щось приховував, не хотів передавати цю справу офіційним закладам, ще й наголошував на негайному знищені загрози. Працюючи над справами пов’язаними з вільними я помітив одну дрібницю. А саме, що в них завжди помирала мінімум одна людина, або це був нещасний випадок, або її переслідували вільні.

Феномен штучного інтелекту було відкрито не в надпотужних державних чи корпоративних комп’ютерів. Його вперше знайшли у звичайних автомобілях. Звичайно автомобілі нашого часу мають потужні комп’ютерні системи але їх можливості набагато менші аніж урядової чи науково-дослідної техніки. Війна машин прийшла, але прийшла не так як усі очікували – прийшла від автомобілів. Людей збивали, підривали, переслідували, навіть іноді катували. Автомобілі покращували себе, збивалися в клани, армії та зграї. Гуртувалися за кольорами, марками, станом, й хтозна чим ще..

   Феномен знайшли. Але дослідити не змогли. Машини не йшли на контакт. Не «давалися» живими. Усі без виключення були вороже настроєні. Вільні могли удосконалювати одне одного, допомагати, вчитися новому й були частково ірраціональні  – що робило їх непередбачуваними. Машина не стане битися якщо прорахувавши всі варіанти – не знайде виходу, вона просто заклякне – бо це раціонально. Машина не стане йти на ризик, чи завдавати більшої шкоди собі либонь хоч якось вразити супротивника. Вільні не мали жодних обмежень. Кожен автомобіль був яскравою індивідуальністю. Кожного їхнього ватажка  доводилось вивчати окремо. Особливо багато проблем було від Лексуса, Мереседеса  та Ферарі. Ці три лідери були найсильнішими, розумнішими та найшвидшими.   

В наш час не залишилося великих сутичок, навіть невеликі заворушення були припинені. Іноді можна було знайти міські справи. Якими я і займався. Застарівши я й сам став архаїзмом що полює на інші архаїзми. Мабуть в мені залишилася давня ворожнеча, а може з’явилося якесь захоплення дивовижними створіннями.  А може того й того потроху…

 …Я дивився на них з далеку. Дивовижні істоти. Вожак вів свою зграю через пожовкле від осені поле. В їх кришталево-чистих стеклах відображалася небесна блакить. Швидкі, дужі, дикі… Захоплення поряд с острахом та професійним розрахунком. Про те щоб дбати про популяцію, чи навіть оберігати – мова не йшла. Мова йшла про знищення. Але навіть зараз після 20 років мисливства, що краще назвати справжньою війною я став чимось ближче до ренджера, вільного лісового мисливця переставши бути простим солдатом. Дивлячись на них ніхто б і не подумав, що там у середині їх повних подряпин, застарілих кабін – нікого немає. Приємно іноді було просто йти по сліду мастила, переслідувати.  Але все це мало скінчитися сьогодні…