Глава 1

Даніелла видала довгий шиплячий звук.

— Чорт! Це що там у тебе?

Катя здригнулася і знову ледь не впала, тим більше що через падіння і забиття все розпливалося перед очима.

— І тобі привіт, Дані, — слабо посміхнулася вона подрузі, що увірвалася в магазин немов ураган.

Та тим часом ступила до неї, схопила руку і повернула зап'ястя, щоб подивитися на іржавий цвях, який щойно залишив борозну, що кровоточила, і застряг між великим і вказівним пальцями. Із подруги посипалася нецензурна лексика. І все ж таки вона дуже обережно відвела Катю в більш освітлене місце і акуратно розташувала її руку на столі під лампою. Її обережні жести повністю суперечили її манері говорити:

— Трясця твоїй матері! Мене каламутить від крові! Блін! Кеті, як ти так потрапила? Чорт!

Катя кивнула на дерев'яну драбину, за допомогою якої добиралася до книг на верхніх полицях, а точніше, на те, що від неї залишилося. Один із цвяхів, що залишився в її руці, вже давно стирчав. Вона завжди за нього чіплялася і дряпалася. Сьогодні він, як завжди, вчепився в рукав її блузки. І поки вона намагалася акуратно відчепити тканину, щоб не порвати, одна з сходинок зрадницьки підламалася. Катя з жахом зрозуміла, що летить униз, навіть згрупуватися як слід не встигла, як опинилася прицвяхована, в буквальному сенсі слова, до підлоги.

— Мені потрібні були книги... Я завжди лазила цією драбиною... — навіщось вона почала виправдовуватися під важким поглядом подруги.

— І це не могло зачекати, доки я прийду на обід? Дідько! Адже я завжди приходжу до тебе. Ось сьогодні прихопила булочки з корицею у Марі, – Дані кивнула на прилавок, де залишила пакет із випічкою. — Чорт! І чому ти мене не почекала? А цю драбину вже давно треба було викинути до чортової бабусі, чиєю одноліткою вона й була!

— Філ мав подбати про це, але не мав часу…

Даніелла застогнала, невдоволена тим, що Катя торкнулася цієї теми. Катя ж дозволила подрузі невдоволено бурчати, а сама, стиснувши зуби, попрямувала до службової кімнати книгарні.

Минуло чотири роки з того часу, як сім'я Каті орендувала це приміщення і зробила магазин. Однак вона була далека від високоприбуткового бізнесу, деякі місяці була навіть у мінусі. Але коли вони з Філом, її чоловіком, зважилися на це придбання, дохід не був їхньою головною метою. Чоловік зробив їй такий подарунок, знаючи, що вона просто буде щасливою в оточенні книг, чи то історичних, сучасних, пригодницьких, сентиментальних чи детективних. Вона читала усе. Навіть зараз книги мали силу, щоб нести її думки далеко, і дозволяли їй на кілька годин забути про власні рани.

Після аварії Катя вклала всю свою душу або те, що від неї залишилося, щоб зробити це місце відкритим для всіх. Воно стало більше бібліотекою, ніж магазином. По середах після обіду вона організувала тут гурток читання для маленьких дітей і допомагала їм відкривати для себе чудових авторів, перетворюючи себе, для їхнього та свого задоволення, на оповідача. Ці моменти їй особливо подобалися. Вона любила бачити подив, переживання, щирі емоції на дитячих обличчях. Їхня безневинність і безтурботність були двома найпрекраснішими дарами, які вони мали. Тими самими, що вона втратила.

Дані теж прийшла до службової кімнати:

— Ти постійно на щось натикаєшся, але сьогодні ти перевершила саму себе, — похитала вона головою. — Найвищий ступінь травматизму.

— Просто нещасний випадок, у якому ніхто не винний.

Турбота та переживання подруги підбадьорили Катю, вона видавила слабку посмішку. Присутність Даніелли, її сміх, її впертість та запальний характер, навіть її лайка діяли краще за будь-який антидепресант. А насамперед, вона була її подругою. Тією, хто завжди був поруч, навіть тоді, коли Катя проклинала весь світ за те, що він все ще продовжував свою течію в той час, як її життя раптово зупинилося.

Вона похитала головою, щоб прогнати привиди минулого і засунула руку під кран із холодною водою. Вона думала, що її серце ось-ось зупиниться, коли біль, здавалося, пронизав усе всередині. Через дві секунди те саме серце шалено билося в її руці. Недовго думаючи, вона висмикнула іржавий цвях. І вдруге менш як за півсекунди ледь не померла від болю. Сльози покотилися по щокам, і вона не змогла їх стримати.

— Чорт, мене зараз знудить! — прокоментувала Дані, побачивши, як кров змішується з холодною водою. — На щастя, я ще не їла.

— Ти мені тут не допоможеш! — скривилася Катя, чудово знаючи, що подруга не переносила виду крові, хоч і хоробрилася і прикривалася роздратуванням.

Біль повільно відступав, притуплений крижаною водою. Катя схопила чистий кухонний рушник, обгорнула руку і притиснула її, щоб зупинити кровотечу. Через кілька хвилин їй довелося змінити вже просочену кров'ю тканину під зляканим виразом обличчя Дані, чия блідість турбувала її більше, ніж власна рана.

Зрештою подруга зібрала свої нерви в кулак, знайшла аптечку в міні ванній і повернулася з антисептиком та знеболюючим. Владно вона змусила Катю сісти, наказавши проковтнути бпігулку, і та з великим полегшенням підкорилася. Цей маленький цвях забрав усі її сили. Дані спустошила більшу частину пляшечки із дезінфікуючим засобом, оглядаючи рану, тепер очищену.

— Виглядає жахливо, — промовила вона, зморщивши ніс.

Справді, шкіра була дуже порізана, а де був цвях – розірвана, і Катя повністю усвідомлювала необхідність накладання кількох швів. Даніелла теж. І не треба було, як вона, бути адміністратором у кабінеті місцевого лікаря, щоби здогадатися.

Катя зобразила веселий тон, передчуваючи наближення умовляннь і порад, до яких вона, ймовірно, не прислухається. Дані була як скороварка. Пар піднімався миттєво, і вона хотіла зменшити його тиск і пом'якшити той драматичний заворот, який, безсумнівно, міг прийняти цей інцидент, хоч би яким незначним він був.

— Я думала, ти зомлієш. Не дуже професійно з огляду на твою роботу.

Але її жарт не зустрів належної відповіді.