Глава 1

- Мамо-о-о!!! Тато-о-о!!! - нестямні крики хлопчика долинали з заднього двору.

Коли до смерті перелякані батьки з найстрашнішими передчуттями вискочили з будинку, чекаючи побачити або дізнатися щось жахливе, припускаючи найгірше - Брендон, якому в цьому році виповнилося тринадцять, цілий та неушкоджений, злазячи з велосипеда, кидав на них нетерплячі погляди.

- У будинку Вілсонів нові мешканці! - схвильовано повідомив він їм свою новину.

- Брендоне, за ці двадцять метрів, які я пробіг - я втратив десять років життя. Я вже подумав казна-що, не доведи господи щось з Ланою або з тобою, а у нас виявляється просто з'явилися сусіди! - в серцях кинув Вільям, докірливо дивлячись на сина. - Подивися на маму, як вона бідна зблідла сердешна!

- Клянуся, Брендоне Сайлас, ще раз ти викинеш подібний номер - і я особисто скину твій велосипед у прірву! - жбурнувши кухонним рушником, все ще не на жарт стривожена, місіс Сайлас повернулась до будинка. Слідом за нею розвернувся й батько.

- Але це ж так важливо! – з’явився на кухні обурений Брендон, ані краплі не вважаючи себе винним. - Вілсони продали будинок і поїхали, а значить, Лана зможе забути і стати нормальною… колишньою.

- Милий, вона ніколи цього не забуде, - гірко похитала головою Меліса, важко зітхнувши. - Ми всі дуже добре знаємо нашу Лану і що у них було з Дереком Вілсоном.

- Мелісо, але перша любов вона ж така - велика трагедія. …Переважно. Всі якось через це проходять та живуть далі, - зауважив Вільям, обіймаючи дружину за плечі. - Можливо, Брендон має рацію. Лана більше не буде стикатися з Вілсонами, з'являться нові інтереси, чутки і розмови поступово вгамуються і все налагодиться. Нам потрібна ця надія.

- Цілий рік, Вільяме! - важке зітхання матері знову повторилося, - А вона все ще переживає той день. У нашої дочки мертві очі. І я вже не уявляю, що ми можемо ще для неї зробити.

- Вона впорається. Принаймні, вона залишила спроби себе вбити. Час ... час висушує навіть моря, висушить і це горе. Новини в нашому місті поширюються дуже швидко і Лана звичайно ж почує. Але поки що ми не будемо піднімати цю тему при ній. Брендоне, тобі ясно? - Вільям строго глянув на сина.

- Так, тату.

***

Навіть крізь фіранки дуже добре було видно жіночу фігуру, яка маячила серед дерев. Цілком ймовірно, що дівчина і не намагалася сховатися, вважаючи за краще поки триматися на відстані.

- Цікаво, це що місцевий дозор? - посміхнувся високий статний хлопець, розставляючи коробки. - Може, запросити її на чай?

- Та вже, якось дивно все це. Навіщо вона там стоїть? - задумливо промовив сивуватий, але ще моложавий чоловік, дивлячись у вікно. - Судячи з цих хмар на небі, погода скоро зіпсується.

Десь через годину, стукаючи по даху дрібним дробом, дійсно затарабанив дощ. А разом з ним хтось несміливо постукав у двері.

- Це вона! Я сам відчиню! - не приховуючи своєї заінтригованості, легко скочив на ноги юнак, широко відчиняючи двері.

Дівчина й справді стояла за порогом. У світлій сукні, на якій поблизу можна було розібрати малюнок - бузкові квіточки. А ще те, що з першого погляду впало хлопцеві в очі - вона вже встигла промокнути і що у неї були дуже сумні очі. Принаймні, такий бездонний смуток він ще ні в кого не зустрічав.

- Добрий вечір. Прошу вибачення, що турбую, - видавила дівчина в очевидному сум'ятті.

- Заходь, я Ной, - посміхнулися їй неймовірно виразні сірі очі рідкісної та дивовижної форми.

- Ні, дякую, - злякано зиркнула вона йому за плече. - Моє ім'я Лана Сайлас. Наш будинок за пагорбом в трьох кілометрах звідси. Так що ми ваші найближчі сусіди.

- Тим більше є привід увійти і познайомитися ближче, - хлопець розглядав дівчину з неприхованою цікавістю. Її розгублений вигляд продовжував розбурхувати його інтерес. З одного боку вона здавалася трохи пришелепуватою, з іншого досить милою. З великими світло-карими очима, мініатюрними ніжними рисами обличчя та таким довгим світлим волоссям.

- Ні, я не збираюся заходити, спасибі. Я лише хотіла запитати дозволу взяти дещо з речей колишніх господарів. Я помітила, ви виставили коробки на веранду. Якщо дозволите, я візьму щось собі на пам'ять.

- Так, так звичайно. Ми все одно збиралися все це викинути.

Більше їй нічого було й не потрібно. Дівчина цілеспрямовано попрямувала до коробок, не дивлячись, увімкнувши світло на веранді прямо на ходу.

- Відразу видно, що ти тут часто бувала, - промовив Ной, пішовши за нею.

Але вона більше не звертала на нього ніякої уваги, взявшись хаотично ритися в речах. Витягнувши смугастий в'язаний шарф, старі кросівки і пошарпаний рюкзак, в якому опинилися якісь блокноти, журнали та папка з чорного щільного картону. Ця папка зацікавила її найбільше. Опустившись на підлогу, дівчина витрусила її вміст собі на коліна. Звідти випало всього лише кілька знімків. Схопивши одну з фотографій, вона зі стогоном притиснула її до своїх грудей, заплющивши очі немов від сильного болю, який скрутив її у вузол.

Хлопець, який стояв поруч, абсолютно чітко розгледів на її обличчі терзання. Кілька фото впали біля його ніг і Ной підняв один зі знімків. На ньому весело та безтурботно обіймалися двоє хлопців та дівчина. Лана …була тією дівчиною, але Ной був вражений кричущою відмінністю в цих дівочих очах! На знімку вони були живі та щасливі, а у теперішньої Лани очі зовсім згасли.

Ной знову придивився до фото. Праворуч від неї, притискаючись до дівчини, добродушно посміхався світловолосий хлопець з небесно-блакитними очима. Зліва теж посміхаючись, але більш стримано, стояв м'язистий хлопець з явно індіанським корінням, його довге чорне наче смола волосся було зібране в хвіст, а очі, мабуть від спалаху вийшли червоними, але Ной здогадався, що в житті вони були вугільно-чорними.

Присівши поруч з Ланою, Ной зібрав інші фото, які розсипалися по підлозі. Судячи з того, як по блідим щокам котилися її беззвучні сльози - дівчина сумувала за неймовірно дорогою для неї людиною. Але Ной так і не зважився запитати, кого ж з них вона втратила.