22 глава, Андрій, Дарина

День народження Даринки

Травень.

Андрій.

Навчання підходить вже до свого кінця, а це означає, що скоро буде випуск. Але сьогодні у нас інша святкова подія. Сьогодні у Даринки день народження. Я довго думав, що їй подарувати такого, щоб зрівняти наші подарунки. Адже браслет який вона мені подарувала дорогий та ще й плюс який мені подобається. Я довго думав пригадуючи все, що вона мені розповідала про себе та що розповідали мені про неї батьки Даринки. Згадав про її любов до домашніх тварин. Тому вирішив купити їй песика. Ну, як купити, я поїхав у притулок. Я там побачив багато маленьких та й великих сумних та нещасних тварин. Мені їх так стало шкода, ось так і хочеться взяти всіх аби подарувати їм любов та тепло. Я тепер зрозумів, чому Даринка так любила приносити додому котиків та собачок. Взяв з притулку собачку, якій лише пів року породи Ши-тцу. Не розумію, як таке маленьке чудо опинилось у притулку. Перед тим як подарувати її Даринці, я сходив з цією маленькою дівчинкою до ветеринара, перевірив на скільки вона здорова, чи не потребує якогось лікування, зробили всі щеплення які треба, ну звісно перед цим її помив. Все це робив сам, правда дома у Тоні, бо у мене дома це робити аж ніяк не можна, адже у нас є маленька Кіра.

І ось сьогодні день народження Даринки. Сьогодні десяте травня, але у нас сьогодні є уроки, бо ж це п’ятниця. Я зустрів свою Даринку біля під’їзду та подарував їй квіти. А після роздивився, а саме її зовнішній вигляд. Вона одягнена в білу блузу з короткими мережевими рукавами та у чорній спідниці та ще й туфлі на шпильках. Вона майже такого росту як і я. А її волосся сяє на сонці, воно розпущене та лежить на плечах, але один локон волосся з лівої заплетений у маленьку косичку та ще й до цього всього легкий макіяж.

До речі, я ж не сказав про її ногу. Даринка два тижні лежала дома та не ходила у школу, нога прийшла у норму, так би мовити, тому вона вирішила сьогодні одягти саме таке взуття. Сподіваюсь, що вона сьогодні ніде не впаде та нічого собі не зламає.

— Маєш чарівний вигляд.

— Дякую — я її взяв за руку та пішли у школу. Сьогодні у нас немає важких уроків, тому день повинен бути легким та приємним.

Ми дійшли до школи та зайшли у клас. Всі однокласники знають, що у Даринки сьогодні день народження, тому саме до уроків підготували їй сюрприз. У класі літають гелеві кульки та накритий стіл. На столі тортик, цукерки та солодка газована вода.

— Вітаємо! — всі почали кричати, що однокласниця аж підстрибнула від неочікуваності. Я ж приєднався до однокласників. А Даринка стоїть та посміхається. Вона думала, що у цьому класі до неї будуть ставитись погано, бо спершу воно так і було. Та коли вони дізнались про Даринку більше. І вона весь удар скажімо так на уроках брала на себе. Починала розповідати домашню роботу з самого складного, маю на увазі відповідала на запитання вчительки, то однокласники зрозуміли, що з Даринкою треба спілкуватись, товаришувати.

— Дякую — сказала Дарина. Ми всі почали святкувати її день народження. А ще їй подарували подарунок. Наша староста на диво теж стала добре ставитись до однокласниці, що навіть гроші збирала їй на подарунок правда замісниця старости до цього поставилась не дуже. І з якогось дива половина грошей на подарунок безслідно зникли. Через це такий конфлікт розгорнувся, що просто жах. Була думка, що саме замісниця вкрала ці гроші, бо ж пам’ятаєте, це Інна, яка не долюблює Даринку. Тільки Даринка про це ні сном ні духом не знає... на щастя.

Першим уроком у нас буде алгебра, тому йти нам з класу нікуди не треба. Ми аж до самого дзвінка святкували. У клас зайшла наша класна керівничка, вона також привітала Даринку, а після сказала, що у нас уроку як такого немає, тому ми можемо продовжувати святкувати. А сама сіла за стіл та почала щось записувати у журнал. В кінці кожного року наша класна керівничка зазвичай каже, що уроків у нас немає, а саме з її предметів.

Даринці влаштували допит з приводу інших шкіл.

— Тебе вітали в інших школах з днем народження?

— Так. У Києві ми з однокласниками ходили після уроків гуляти у якийсь парк чи кав’ярню. Саме у Києві мене прийняли як свою у перший же день.

— А в інших школах?

— У Тернополі такого навіть як ось зараз не було. Просто казали “Вітаємо” та на цьому було все. А в інших містах я не пам’ятаю...

— А друзі у тебе якісь є?

— Є. Однокласниця з Києва та сусід теж з Києва... Марина та Макс

— Я з ними знайомий — додав я. — Вони такі веселі та цікаві.

— Так, бо вони приїжджали сюди два рази, тому й знайомий.

Урок закінчився, ми пішли на наступний урок, а саме англійської мови. Нам два тижні тому задали роботу у парі. І на щастя я був у парі з Даринкою. Сьогодні здача цієї роботи, тому на перерві ми обговорювали саме її. У нас все готово на відмінно, принаймні я так думаю. Вчителька сказала, що ця оцінка дуже вплине на оцінку загалом по цьому предмету. Тому ми не маємо права здати цю роботу погано. Я то ладно, у мене може оцінка бути навіть менш ніж дев'ять балів, але для Даринки хороша оцінка це головне, бо хоче отримати золоту медаль. На що вона заслужила на сто відсотків, бо вчиться добре.

Тож почався у нас урок з цієї здачі робіт. Мене з Даринкою викликали першими. І нічого, що прізвища у нас йдуть не перші. Річ у тім, що вчителька нас в список найпершими записала, ось так першими ми й здаємо роботу. Ми вийшли до дошки та Даринка сіла гортати слайди нашої презентації, а я — розповідати доповідь. Оскільки у Даринки день народження, та й взагалі воно так було, я розповідаю доповідь. Ми в принципі так й домовлялись. Хоча спершу Даринка сама хотіла розповідати, але я її переконав.

Наша доповідь була від сили хвилин десять, оцінку вчителька нам поставила — десять балів. Сказала, що ми добре підготувались, але одинадцять балів все ж поставити не може.