13 глава, Андрій

Самі дома

П’ять днів потому.

Андрій.

За ці п’ять днів я не бачився з Даринкою взагалі. Річ у тім, що я разом з братом та батьками їздили до сестри. Виявляється вона розлучилась з чоловіком. У них був суд з приводу доньки. Яку залишили матері. І стало зрозуміло куди це батьки поїхали без попередження тоді коли я був один дома. А їздили ми всі разом, щоб забрати сестру та її доньку до нас. Ох, і веселе ж у нас тепер життя буде. У нас тепер є нова мешканка, її звати Кіра. Тобто донька моєї сестри, яку звати Кіра. Я її побачив вперше п’ять днів тому. І мені стало зрозуміло, що вона не дасть нікому засумувати. Кіра прив’язалась зразу й до мене та до Сашка. Це з одного боку добре, а з іншого, коли ми будемо йти, то нікому не буде сумно. Вона буде плакати. Це вже перевірено. І таке вже було не раз.

Приїхали ми сьогодні о п’ятій ранку. Я зразу ліг спати з думкою про те, що коли прокинусь напишу або подзвоню своїй Даринці. Я з нею розмовляв лише телефоном за п’ять днів всього два рази. А, ну, так ще звісно листувались повідомленнями в Інстаграмі. Це аж ніяк не весело. Вже скучив за її посмішкою, її обіймами та голосом. Прокинувся я о дев’ятій ранку через плач своєї племінниці. Вона буде неначе якийсь будильник, але не запрограмований на якийсь конкретний час і це жорстоко. Я так розумію ми з братом були такі ж. І як мені шкода своїх батьків, що словами не передати. Тільки но розплющив очі та взяв телефон у руки, побачив, що Даринка мені щойно написала. Ми з нею домовились, що приблизно у цей час будемо писати один одному.

“Привіт. Як справи? Ти вже у Львові? Чи ще в дорозі додому?” 9:04

“Привіт, я вже дома. Ось поспати видалось чотири години. Зустрінемось сьогодні? Я за тобою дуже скучив” 9:05

“Авжеж зустрінемось. Я теж за тобою скучила” 9:06

“Тоді давай через годину я підійду до твого будинку” 9:07

“Добре. Зустрінемось через годину” 9:07

Нарешті через годину побачу Даринку. Щоб не запізнитись, я швиденько встав та пішов вмиватись. Вийшов з кімнати та побачив як сестра ходить по вітальні та заколисує Кіру, а та своєю чергою плаче. Настя побачила мене та попросила підійти, що я й зробив.

— Потримай її, будь ласка, а я піду суміш їй зроблю — мені нічого не залишалось як підійти та взяти Кіру на руки.

— Тільки швиденько, бо мені треба збиратись

— Куди?

— На побачення — сестра на мене подивилась з посмішкою, але нічого не сказала, а просто пішла робити донці суміш. Я простояв заколисуючи племінницю хвилин п’ять. Нарешті повернулась Настя з пляшечкою якоїсь білої рідини. Я віддав їй Кіру, а сам пішов вмиватись. П’ять хвилин втрачено, тому треба ще швидше збиратись.

Година минула швидко, що й не помітив. Я встиг лише вмитися та випити чашку кави, ну ще й одягтись. Весь інший час пішов на розмови з сестрою та допомогою їй з Кірою. Щось мені здається, що додому я не буду хотіти поспішати, бо тут можуть попросити зробити те, що треба робити годинами. А я до цього ще не готовий.

Я підійшов до під’їзду Даринки. І як виявилось вчасно, адже вона вийшла з під’їзду, зразу як я підійшов. Вона посміхаючись подивилась на мене. Я підійшов до неї та міцно її обійняв, а після ще й поцілував у губи. Нарешті довгоочікувані обійми та поцілунок.

— Привіт, сонечко

— Привіт, що будемо робити?

— Як ти дивишся на те, щоб піти кудись поїсти, бо я не встиг

— Тільки за, бо теж не снідала

— Тоді ходімо у кав’ярню... у мою одну з найулюбленіших

— У тебе ж наче в центрі найулюбленіша кав’ярня

— Так і є, але у цьому районі теж є улюблена — я посміхнувся, взяв Дарину за руку та пішли у кав’ярню.

Ми зайшли у кав’ярню. Порівняно з вулицею у приміщенні спекотно, тому до того як сісти за вільний столик, ми з Дариною зняли курточки. Сіли за столик та почали розглядати меню. У цій кав’ярні є сети зі сніданків, що дуже зручно. Ми замовили два різних сети, але вони були з однією ціною. Даринка взяла собі яєчню з салатом та каву, а я взяв собі французькі тости й теж каву. Поки ми чекали наше замовлення, то я весь час дивився на своє сонечко, тобто Даринку. Не бачив її п’ять днів, а таке відчуття, що не бачив місяць, а то й рік.

— Що робила всі ці п’ять днів, поки ми не бачились?

— Нічого цікавого. Вчора день був набагато цікавіше ніж всі інші. Зустрічалась з Тонею, ходили гуляти — я не здивований її словам аж ніяк. Вони дійсно подружились, ну не такі звісно подружки як з Мариною та все ж близько до цього

— Що робили?

— По магазинчиках пройшлись, у кінотеатрі були. Загалом цікаво провели час — нам принесли страви, ми почали їх їсти — а, ви що робили у Києві?

— До нас переїхала знову жити сестра. Вона поїхала від нас два роки тому, одружилась. Але тепер розлучилась з чоловіком та приїхала додому з маленькою донькою

— У тебе є племінниця?

— Так, звати Кіра. Плаксива така, що просто жах. Сьогодні від її плачу прокинувся

— А, скільки їй років?

— Їй всього пів року

— Така маленька — Даринка посміхнулась — тоді мені зовсім не дивно чому вона плаче... а у мене племінників не буде, бо я єдина дитина у сім’ї — Даринка знизила плечима та похмуро на мене подивилась — але це нічого. Що будемо робити коли поснідаємо?

— Не знаю. До мене не підемо, бо у мене дома всі є. Навіть Сашко дома...

— Тоді до мене. Сьогодні батьки для мене сюрприз зробили

— Який?

— Тато поїхав у відрядження на тиждень, повернеться лише тридцять першого грудня ввечері, якраз під Новий Рік. А бабуся з мамою теж поїхали. У мами знову якась фотосесія в іншому місті. Вона завжди бере з собою бабусю. Тому дома я буду сама. Якщо хочеш відпочити від шуму, то можеш у мене залишитись

— Було б чудово — я здивувався пропозиції Даринки й не можу відмовитись від неї. Ми доїли наш сніданок та вирішили зразу йти до неї додому. У мене Даринка вже була, а я у неї ще ні. Цікаво як виглядає її кімната. Звісно бачив її по відео, але це не те, бо наживо воно виглядає зовсім по-іншому.