6

Вночі Марина кілька разів піднімалась, щоб глянути, як там Міша. На щастя, хлопчик спав спокійно і навіть усміхався уві сні. Але зранку їй знадобилась трохи більша чашка кави, і відсутність сиропу дещо засмучувала. А ще й на роботу довелось їхати у вчорашньому платті, яке і так пережило нелегкий день. Добре, що в підсобці Марина завжди тримала пакет з запасними джинсами і кофтою – корисна звичка з'явилась після того, як агресивна клієнтка облила її фруктовим чаєм. Жінка застукала свого чоловіка… на тому, що він щовечора бігає до кав'ярні по солодощі, які йому суворо заборонив лікар.

Перевдягаючись, Марина почула, як дзенькнув і завібрував телефон, сповіщаючи про повідомлення. Вона глянула на екран, і на душі потеплішало. Від Ігоря. Він написав:

«Як там Міша? Краще?»

Кутик її губ сам собою піднявся. Вона швидко набрала:

«Ще кашляє і чхає, але температура вже в нормі. Ми навіть непогано повечеряли і подивились мультик))»

Телефон знову мигнув.

«Передавай йому привіт».

«Обов'язково. Казка про живчиків була просто топ!»

Тепер куди тільки подівались сон і втома! Марина бадьоро вийшла до стійки – якраз вчасно, бо вже чувся стукіт підборів.

- Доброго ранку! Мені як звичайно, будь ласка…

Марина зробила каву. Заглянула до дифенбахії: так і є, треба полити. Але тільки вона взялась за кружку з водою, біля стійки вже зібрались хлопці, чимсь схожі на Діминих колег – бліді, з почервонілими від безперервної роботи за комп'ютером очима і в м'ятих футболках і джинсах.

- Три лавандові рафи на безлактозному. І вафлі.

Безлактозного молока вистачило рівно на три стакани. Ох, треба було сказати Насті, щоб замовляла більше. Але нічого. Вона зателефонувала і замовила доставку, і знову посміхнулась, коли побачила, що екран мигнув. «До речі…». Марина знову відкрила месенджер.

«До речі, коли я сказав мамі, що знову тебе бачив, вона зраділа. Каже, що відчуває і себе трохи знайомою з тобою».

Марина кілька разів набрала і стерла відповідь, поки не згадала щось більш-менш легке й дотепне.

«Ну, є така теорія, що всі людина знайомі між собою через п'ять рукостискань».

Дзвіночок над дверима знову задзвенів… і тільки біля третьої години потік відвідувачів трохи вщух, і Марина змогла підігріти собі кілька шматочків піци і зробити чашечку чаю. Поївши, вона насолоджувалась тишею, і знову відкрила повідомлення.

Ігор писав:

«Уяви собі, коли мама вперше випадково натрапила на твою книгу, то подумала, що ти англійка чи француженка, і пошкодувала, що нових перекладів доведеться довго чекати. Особливо тепер. Але потім стала шукати продовження серії про Дункана і знайшла сторінку з блогом».

«А, здогадуюсь, певно вона почала з аудіоверсії?»

«Так-так! Мама любить хорошу музику і якісну озвучку. Вона навіть іноземні фільми дивиться з субтитрами, бо хоче чути голоси і інтонації оригіналу».

«Я теж)) А ти?».

«Мушу зізнатись, мені більше важлива картинка. Я через це навіть «Гру престолів» дивився з перервами, бо сюжет захоплюючий, але відчуття, що дія відбувається в постійних сутінках».

«Зима ж близько. Брр! Не люблю зиму…», - Марина поставила смайлик з кривими лініями, які зображували, як трусить від холоду.

«Та й я в зимі люблю тільки Новий рік і свій день народження. Страшенно мерзну, тільки мамині теплі светри рятують!»

«То коли у тебе днюха? Внесу в календар і привітаю!»

«10 січня) а в тебе? Пришлю привітаннячко)».

«Теж десятого числа, уяви собі, тільки в липні!».

Переписуватися з Ігорем було надзвичайно легко. Наче з давнім приятелем. До того ж, він згадав, що його мамі прийшлися до душі пригоди Дункана. Це була перша серія, яку Марина написала, і деякі коментатори відмічали, що книги трохи наївні, дуже віддають запозиченнями у визнаних іноземних майстрів. Може, вони і праві – всі з чогось починають. Але тепле слово радувало, особливо зараз, коли натхнення не було.