Глава 4

– Гей, куди? Сті-і-ій! – крикнув один із переслідувачів.

– Так, куди нашу наречену поволік?

– Вибачте, але ця наречена не ваша, а моя! – кинув шеф на прощання і пішов ще швидше.

Христина, природно, спіткнулася. Чи жарт, скакати на таких підборищах, та ще й у взутті не за розміром. І тоді гендиректор зробив те, через що у глядачок мелодрам солодко ниє серце і вириваються захоплені подихи: вручивши їй сумки з ноутбуками, підхопив Христину на руки і побіг по коридору.

– Кара-у-ул, наречену вкрали! – долинуло слідом.

– Коха-ана-а-а, не кидай мене! – перекриваючи інших, волав хтось басом.

А Горський все біг (і звідки у нього стільки сил і витривалості?!), спочатку по коридору, потім по сходах, переступаючи через дві сходинки, поки вони не опинилися перед номером шефа. Голоси переслідувачів досі чулися, але самих їх поки видно не було (здається, їх хтось чи щось затримало, можливо, нові клієнти).

Керівник поставив Христину на ноги, швидко відімкнув двері, потім знову схопив помічницю на руки і заніс усередину. Коли вони опинилися в тиші кімнати, то переглянулися... і синхронно розсміялися.

– Це було... феєричне підписання контракту, – відсміявшись, повідомив шеф, але не поспішав ставити Кріс на ноги.

– Ем... А ви... не втомилися? – ризикнула запитати вона. – У мене ще й ноутбуки в руках.

– Тоді покладіть їх на ліжко, – він підніс її до ліжка.

Христина так і зробила, помістивши зверху і папочку з паперами, а бос все тримає, на підлогу не опускає.

– Я... Вибачте, я знову ледь усе не зіпсувала, – покаялася Христина.

– Знаєте, Христино Олександрівно, після вашої появи в компанії моє розмірене життя стає все більш непередбачуваним. Але, здається, мені це навіть подобається, – на губах генерального майнула посмішка. – І якщо вже мені пощастило вкрасти наречену, так просто я її не відпущу.

– До речі про це! Ви хотіли дізнатися...

– Потім пояснете, – відмахнувся Горський і схилився нижче, в його очах горів вогонь. – Що б не сталося, ви зараз в моїх обіймах, і це головне. Христино, якщо ви «проти», зупиніть мене, а якщо «за», то нічого не робіть і просто насолоджуйтеся.

Вона зовсім не була проти і дозволила його губам м'яко і обережно торкнутися її губ. Ось він, смак першого поцілунку, ласкавий і ніжний. Потім губи керівника стали більш наполегливими, звали за собою, закликали забути про все на світі. Її серце несамовито вирувало у грудях. Кріс прикрила очі, дозволяючи Містеру Суворість вести цю партію і знайомити її з новими гранями стосунків, раніше невідомими.

Краєм свідомості вона відзначила, що він сів на ліжко і влаштував її у себе на колінах, продовжуючи цілувати і ковзаючи долонями по талії, спині, плечах, шиї... Потім занурив пальці в її волосся, злегка помасажував голову і поглибив поцілунок, а потім...

Христина стрімко виринула зі сну (або краще сказати «прокинулася від хвилюючого марення?»), серце відчайдушно калатало у грудях. Перед очима була стеля кімнати, яку виділили їй у маєтку Горських. Мозок намагався осмислити дійсність.

– Насниться ж таке!

Отже, не було ніякого пансіонату, вінчальної сукні та обіймів генерального. Він не носив її на руках, не цілував і не оголошував усьому світу, що вона його наречена. Ех, а все-таки хороший був сон...

Умиваючись холодною водою, Кріс почала збиратися на роботу в компанію суворого боса, безуспішно відганяючи примари нічних видінь, які розбурхували кров. Там, уві сні, можна було дозволити собі стільки всього, чого не можна в реальному житті. Там вони обидва, і шеф, і вона, були зовсім іншими. От би повернутися туди хоч на мить, а ще краще – зробити сон дійсністю.

«Цікаво, а сьогодні вночі бос насниться мені знову?»

КІНЕЦЬ

---

Любі мої читачі! Це бонусна історія до книги “Не для сторонніх очей...”, яку я незабаром почну викладати на порталі. Якщо вам сподобалися герої та ви хочете продовжити з ними знайомство (і, звичайно, дізнатися, з чого у них все почалося і чим закінчиться), чекайте на основну книгу та підписуйтеся на автора, аби не пропустити новинку й інші цікаві історії та новини))

Завжди рада вашим зірочкам та відгукам, не соромтеся ділитися враженнями, це дуже надихає як автора, так і його Муза)))