Глава 3

Кріс дістала смартфон і покопалася в інтернеті, намагаючись знайти поблизу якісь магазини одягу, а якщо можна буде ще й замовити термінову доставку...

Дзвінок від боса змусив серце пропустити удар.

– Христино Олександрівно, невелика зміна в розкладі. Виявляється, сьогодні в пансіонаті заплановано весілля, тому наша зустріч відбудеться на годину раніше, щоб встигнути до того, як почнуться веселощі.

А ось це попадалово, конкретне таке. Вона пробурмотіла, що все зрозуміла, і активніше запрацювала пальцями, вишукуючи можливість придбати нормальний одяг. Так, є! Зідзвонившись із магазином, Христина попросила кур'єра прийти якомога швидше і оплатила покупку картою. Так, нічого особливого, просто чорна сукня з довгим рукавом, колготки і балетки. Коштів на нецільові покупки в її особистому бюджеті закладено не було, але довелося витратитися, тут вже нічого не поробиш. Якщо угода виявиться успішною, шеф обіцяв виписати премію, ось і буде компенсацією.

Кріс нервово бродила по кімнаті, чекаючи кур'єра. Ну коли ж він приїде? Чому так довго? Час ікс наближався, кур'єра все не було. Зателефонувавши в магазин, дізналася, що кур'єр ще навіть не виїхав (віват вітчизняному обслуговуванню!) і скасувала замовлення. Схоже, доведеться випробувати на міцність нерви керівництва і опинитися перед загрозою звільнення.

Сяк-так зашнурувавши корсет, що зробити своїми силами було дуже непросто, Христина одягла панчохи, прикріпила до волосся фату (якщо вже відповідати образу нареченої, так повністю) і втиснулася в білі туфлі, які виявилися на півтора розміри менше, ніж їй потрібно. Підв'язку надягати не стала, просто сунула в сумочку.

– Христино Олександрівно, ви де? – прошипів у слухавку шеф. – П'ять хвилин до початку!

– Я... вже біжу... йду... – промимрила вона і відключилася.

«Ой, що буде?!»

І ось, у довгому весільному вбранні, з фатою, перекинутою за спину, на десятисантиметрових шпильках Христина впливла в зал засідань. Тільки букета для повного щастя не вистачало. Хоча як впливла, так, ввалилася на хитких ногах. Приголомшені фізіономії присутніх були подібні солі на незагоєній рані, але найбільш «радісним» в цю мить був, зрозуміло, Олексій Вікторович, який як раз почав говорити: «А ось і моя помічниця...»

– Прошу пробачити за запізнення, панове, – сказала вона велично. – Як бачите, наші переговори виявилися для мене важливішими ніж особисте життя. Все, що не стосується роботи, довелося відкласти.

– Кхм... Сподіваємося, ви лише тимчасово перенесли церемонію, – прокинувся від оніміння один з чоловіків. – Не хотілося б зіткнутися з гнівом вашого обранця.

– О-о... Думаю, він змирився з неминучим: робота для мене на першому місці.

Міцніше вчепившись в сумку з ноутбуком, Христина закинула шлейф на руку, надала обличчю шанобливого виразу і з незворушним виглядом почимчикувала (вірніше, пошкандибала), до свого місця, яке, зрозуміло, знаходилося біля керівника. Думати про те, який рознос їй після переговорів влаштує Містер Суворість, було відверто страшно, тому вона всіма силами намагалася зосередитися на роботі, а це виявилося ой як непросто. Вітерець від кондиціонера холодив голі плечі, і тіло покрилося «гусячою шкірою». Погляди чоловіків с цікавістю ковзали по фігурі, а поруч, на сусідньому стільці, розросталася вбивча аура боса.

Як не дивно, переговори пройшли успішно і на вигідних для компанії умовах. І все могло б закінчитися добре, якби в ту мить, коли всі папери вже були підписані і керівники тиснули один одному руки, в зал не увірвалася група чоловіків з гучним кличем: «Так, де тут наша наречена?! Покоївка сказала, що вона пішла сюди. О-о-о!!!»

Христина не на жарт перелякалася, накинула на голову вуаль, щоб хоч якось сховатися від пильних чоловічих поглядів, і, вчепившись в папку з дорогоцінним контрактом, сховалася за спиною Горського. Той затулив її собою, але потім (вибачившись перед клієнтами, які спостерігали за подіями, що розгорталися, з явним інтересом) взяв за руку, прошепотів «Потім все мені розповісте!» і потягнув геть через протилежні двері.