Слова автора

Існує дивна майстерність у тому, щоб описувати місця, де ти ніколи не бував, і часи, коли тебе ще не існувало на світі.

Я народився та виріс в Україні. Моя реальність — це зовсім інші вулиці, інші долі й геть інший історичний ландшафт. Для мене штати на кшталт Мен чи Вермонт 1950-х років тривалий час існували лише на плівках старого кінематографа, у джазових платівках та, звісно, на сторінках романів Стівена Кінга. Проте хорор як жанр має дивовижну властивість: він не належить якійсь одній нації. Страх перед невідомим, перед тим, що ховається за яскравою вивіскою чи на краю темного лісу — універсальний.

Працюючи над цим романом, я прагнув поєднати класичний саспенс — із його пильною увагою до дрібниць провінційного побуту та психології маленького міста — із прадавнім, майже первісним містицизмом.

У «Вертепі» я спробував поєднати три абсолютно різні, але по-своєму заворожуючі стихії: Америку п'ятдесятих років з її класичною театральною культурою — часом, коли яскраві шатра були єдиним вікном у диво для нудьгуючої провінції; витончений і водночас химерний італійський шарм, втілений у образі головного антагоніста; а також прадавню гаїтянську міфологію Лоа, де володар межі між життям і смертю — Барон Самеді — сміється в обличчя кожному, хто вважає себе господарем власної долі.

«Вертеп» — це роман про те, як легко піддатися солодкій ілюзії, коли дійсність здається надто сірою. Це історія про прокатний ляльковий театр, де грають не живі люди, а ляльки на нитках, і про шнрифа, якому доведеться зазирнути під оксамитовий купол, аби побачити справжнє обличчя жаху.

Запрошую вас зайняти свої місця у першому ряду. Вистава ось-ось розпочнеться.

— Леонід Андрєєв