Весілля і не дуже приємні гості

— Ой, а давай краще ту, попередню, з закритим декольте? — жалібно попросила Сара свою подругу, тримаючи в руках сукню.

— Ууу... ця на тобі краще сиділа, та і колір личить. — не погоджувалась Діана — Ну поміряй ще раз, походи в ній декілька хвилин. Впевнена, що ти зміниш свою думку.

— Гаразд, все ж, це твоє весілля. Вже якось витерплю цей один день. — здалась дівчина.

— Ти найкраща! Дякую! — радісно запищала Діана і обійняла Сару.

Підготовка до весілля проходила напрочуд швидко і злагоджено. Сара хоч і не любила організацію таких заходів, але постійно допомагала з цим Діані, у вільний від роботи час. Хоча, з деяких пір, робота приносила їй набагато більше дискомфорту, адже завдяки Себастіану і його гурту, в неї стало набагато більше тієї самої роботи, чайових звісно теж, але все ж від того було не легче.

Після святкування його дня народження, хлопець знову почав маячити перед очима Сари, адже він чекав від неї відповіді. Сара намагалась йому пояснити, що від цього вона не вирішить все швидше, і Себастіан наче все й розумів, але не міг стриматись, щоб зайвий раз не побачити дівчину. Завдяки його регулярним відвідуванням, кафе — в якому вона працювала, стало найпопулярнішим місцем для фанатів Lirium.

Сарі навіть довелось розблокувати номер Себастіана, аби висловити йому своє негативне відношення до його "відвідин" і висказати все, що вона думає, адже дівчина не могла цього зробити під час тих самих "відвідин", інакше б Аманда виїла б їй всі мізки за те, що вона знову відволікалась розмовами з клієнтами не по темі їх замовлення.

Сара все ніяк не могла вирішити, як же їй бути з Себастіаном, і чи взагалі варто навіть думати про його присутність в її майбутньому. Голос розуму, все наголошував їй — що він не та людина, з якою можна прожити спокійне життя, але серце вперто стояло на тому, що в стосунках повинні бути справжні почуття, а не їх подоба. Тому, з кожним днем, Сара схилялась до того, аби хоча б спробувати. Дівчина вирішила, що якщо їй щось не сподобається — вона одразу ж розірве ті стосунки. На цій ноті Сара і зупинилась, адже робота і активна підготовка до весілля найкращої подруги не давала їй зациклюватись на своїх почуттях та думках.

— Букет у мене! Все гаразд! Чекай, буду за хвилин десять! — кричала Сара в телефон — Та чорт забирай! От і довіряй після цього не зареєстрованим таксистам! — зло вигукнула дівчина, дивлячись вслід таксі, що від'їхало метрів за сто від квіткового магазину, в якому дівчина забирала новий букет. Попередній, ненавмисне зіпсували маленькі дівчатка, які вирішили — що пелюсток троянд, занадто мало у кошику, який вони мали нести.

Сара витягнула руку, в надії піймати інше таксі, але як на зло, всі екіпажі були зайняті і проїжджали повз. Несподівано, одна зі звичайних машин зупинилась і водій опустив скло.

Звідти, на неї поглядав, знайомий їй чоловік.

— Лікарю Томсон? — невпевнено запитала Сара.

— О, таки ви мене знаєте. А я то думаю, чому мені знайоме ваше обличчя! — привітно відповів він.

— Так, ви в тому році, лікували мою ногу. — погодилась Сара.

— Ааа пам'ятаю. — кивнув він — Поспішаєте кудись?

— Так, на весілля до подруги! — схвильовано відповіла дівчина.

— А це далеко? — поцікавився чоловік.

— Ні, не далеко, на Пейтон-стріт.

— Тоді швиденько сідайте, мені якраз по дорозі! — вигукнув він, розблоковуючи двері автомобілю.

Мінівен зірвався з місця, щойно Сара сіла всередину.

— Що ж, тепер ви просто змушені прийти до нас працювати! — жартівливо сказав їй лікар Томсон, і закрив вікно машини, не чекаючи відповіді від Сари.

Дівчина помахала йому на прощання, подумки ще раз подякувавши цьому доброму чоловіку, і побігла до будинку.

Сара хотіла б швидше дістатись до дому Діани і Ештона, але їй заважали підбори. Вона навіть зупинилась і підняла ліву ногу, намагаючись зняти з неї туфель — каблук якої, як завжди невчасно розхитався, але хтось несподівано підхопив її на руки і швидко побіг. Сарі не потрібно було навіть бачити хто це був, вона впізнала його запах ще до того, як Себастіан заговорив.

— Тримайся міцніше! — сказав він їй на вухо і ще більше пришвидшився.

Сара припідняла трохи букет, аби не зіпсувати його.

Ось так вони і залетіли до вітальні, де на них вже чекала Діана.

Дівчина привідкрила рот від здивування, помітивши цю картину. Батько Діани був теж здивований, але не сказав жодного слова, лиш привітався.

— Тримай! — вигукнула Сара і вручила їй по дорозі букет.

— Ти чудо, Саро! Дякую! — прокричала Діана услід подрузі.

— Немає за що! — відповіла їй Сара через плече Себастіана, що продовжив нести її на задній двір — Все, опусти мене, а то люди побачать! — попросила його дівчина, перед самими дверима.

— Вибач, забув! — сказав Себастіан, опускаючи Сару на підлогу — Трохи перехвилювався через те, що запізнювався.

— Стій! В тебе залишилось трохи гриму. — сказала дівчина і доторкнулась до обличчя хлопця, витираючи чорну фарбу на його лівій скроні.

Він навіть затамував подих, спостерігаючи за її зосередженим поглядом.

— Чим, ви тут займаєтесь, голубки? — почулось позаду них.

Себастіан і Сара злякано озирнулись, ніби і справді займались чимось забороненим.

Ештон дивися на них склавши руки на грудях і усміхався.

— Т-та нічого. В нього там схоже, цей... Грим з вчорашнього концерту залишився. — невпевнено відповіла Сара.

— Ага, я не встиг все добре змити, адже запізнювався на літак. — пояснив хлопець.

— Гаразд, якщо готові виходьте вже, народ чекає, і так затримались! — сказав Ештон проводжаючи своїх свідків до виходу.

Начепивши свою саму найчарівнішу усмішку — Сара, разом з Себастіаном, рушили до весільної арки, аби зайняти свої місця свідків.

Себастіан, як справжній джентльмен подав їй руку — допомагаючи подолати всю відстань до вівтаря і сходи, а Сара йшла настільки обережно, як тільки могла, аби не доламати свій каблук.

Ештон йшов до весільного вівтаря з незворушним виглядом, вітаючись зі знайомими людьми, і приймаючи поздоровлення тих, хто сидів з краю біля самого проходу. Він зайняв своє місце, і нервово поправляв галстук, чекаючи на свою наречену.