Частина 43.

Стер шар конденсату зі скла другої капсули та подивився на малий допоміжний екран. Система видала результат: 99.3%. Перейшов до третьої. Там цифри були ще менш втішними — 99.0%.

— Прокляття... — прокричав, і мій голос глухо відбився від стін модуля.

Ні одна з трьох вцілілих капсул не показала ідеальних ста відсотків. Мій виснажений мозок одразу почав малювати найгірші сценарії відмирання нейронних зв'язків, але змусив себе зупинити паніку. Можливо, ці десяті частки відсотка не є критичними? Зрештою, це людський організм, а не прецизійний механізм. Може, людина просто прокинеться з сильною головним болем, нудотою чи тимчасовою слабкістю?

Повернувся до першої капсули, де показник був найвищим — 99.7%, і через зовнішню панель відкрив розширене меню профілю колоніста.

На екрані з'явилася фотографія чоловіка. Худорлявий, із різкими рисами обличчя і легкою сивиною на скронях. Текст поруч інформував: «Сергій Ларченко, 47 років. Спеціалізація: нейрохірург. Додаткова кваліфікація: спеціаліст із кріогенної реанімації».

Моє серце зробило кульбіт і радісно забилося в грудях. Ось! Ось хто зараз мені потрібен найбільше у всьому Всесвіті! Не інженер, не пілот, а лікар зі спеціалізацією. Якщо хтось і зможе розібратися з тими, чиї капсули були відключені раніше, якщо хтось зможе оцінити рівень пошкодження їхнього мозку і витягнути їх з того світу — то це він.

Настрій мій миттєво покращився. Темрява, що тиснула на мене останні кілька годин, трохи відступила.

Підійшов до другої капсули і також відкрив інформацію. З екрана на мене дивився міцний, круглолиций чоловік. «Борис Мірошниченко, 38 років. Спеціалізація: ксенобіолог, еколог замкнутих систем». Теж непогано. На цій планеті, з її галюциногенними кальмаринами та незрозумілою флорою, такий спеціаліст буде на вагу золота.

У третій капсулі, з найнижчим показником, лежала жінка. Її обличчя було спокійним, з правильними рисами. «Софія Пасенко, 35 років. Спеціалізація: викладач базових дисциплін. Друга спеціалізація — психолог». Я посміхнувся. Що ж, це чудова професія у звичайні колонії, та і на цій планеті, буде не зайвою.

Але радіти було рано. Потрібно було ще раз прогнати глибокі тести всіх трьох капсул, аби уникнути будь-яких можливих несподіванок. Помилка на етапі пробудження означатиме смерть.

Повернувся до центрального комп'ютера. Пальці звично відстебнули фіксатори, і я нарешті повністю скинув із себе важкий, пропахлий потом скафандр. Залишившись у тонкому термокомбінезоні, відчув, як тіло вдячно дихає.

Сівши за головний монітор, запустив розширену діагностику. Крок за кроком. Система почала повільно сканувати кожен міліметр кріогенного контуру, кожну крапельницю з живильним розчином, кожен нейросенсор.

Поки йшов процес, підняв з бази даних технічні інструкції з обслуговування кріокапсул. Я читав їх так уважно, як ніколи в житті. Хоч знав все на пам’ять та всерівно освіжав знання протоколів реанімації, перевіряв дозування нейропротекторів, вивчав графіки температурних кривих. Я мав бути абсолютно впевненим, що виключу усі ризики, які тільки можливо передбачити.

За якийсь час адреналін почав відступати, і відчув, наскільки сильно втомився та зголоднів. Шлунок звело болючим спазмом, а втома від п'ятиденного переходу пустелею, навалилася на плечі бетонною плитою.

Залишивши комп'ютер працювати, вийшов із кріовідсіку і попрямував до складської зони на першій палубі.

Коли стулки складу роз'їхалися в боки, ледь не присвиснув від захвату. Ось вона — справжнє Ельдорадо. Стелажі, що тягнулися до самої стелі, були вщент забиті контейнерами. Тут було все необхідне для автономного виживання колонії з двохсот людей протягом першого року. Харчові принтери, медикаменти, насіння, консервації, інструменти, фільтри для води.

Це було великим плюсом архітектури "Соляріса-3". Ресурси не зберігалися в одному центральному трюмі, вони були рівномірно поділені між усіма колоніальними модулями на випадок саме таких масштабних позаштатних ситуацій. Навіть якби вижив тільки один "Ковчег", його пасажири мали б усе для старту.

Підійшов до харчового блоку. Цього вечора вирішив дозволити собі розкіш, на яку давно заслуговував. Дістав кілька пакетів із дегідрованими та законсервованими продуктами заготовлені ще на Землі. Ніякого місцевого сурогату, ніякої водоростевої пасти, яку жував останні місяці у своєму бляшаному прихистку.

Розігрів їжу в портативному термостаті. Запах, що наповнив відсік, мало не змусив мене пустити сльозу. Це був аромат справжньої яловичої тушкованки, картопляного пюре та солодкого зеленого горошку. Смак давно забутих овочів та м'яса вибухнув на рецепторах. Того вечора наївся так, як не їв з самого початку експедиції. Я їв жадібно, швидко, немов боявся, що все це зараз зникне, виявившись черговою галюцинацією.

Ситна їжа, тепло модуля та критична втома зробили своє діло. Повернувшись до центрального комп'ютера, хотів лише перевірити проміжні результати, але очі почали злипатися. Поклав голову на складені на пульті руки та тієї ж миті провалився в глибокий, темний сон.

***

Прокинувся від м'якого, рівномірного гудіння системи життєзабезпечення. Шия затерпла від незручної пози, але голова була напрочуд ясною.

На моніторі висіла зелена плашка — інформація про успішне завершення всіх тестів трьох капсул.

Відразу розкрив детальні дані по капсулі нейрохірурга Сергія Ларченка. Показник життєздатності підтвердився — 99.7%. Нижче світилися три пункти з позначкою "Помилка". Серце на мить стиснулося, але, вчитавшись у код, з полегшенням видихнув. Усі три помилки відповідали за другорядне енергозабезпечення зовнішніх дисплеїв капсули, а не за біологічний контур. Його мозок і тіло були в повному порядку.

Що ж, він буде першим.

Але про всяк випадок перейшов у сусідній блок і підготував медичну капсулу — так званий автодок. Завантажив у нього реанімаційні протоколи, перевірив наявність адреналіну та кисневої маски. Якщо пробудження піде не за планом, у мене буде рівно хвилина, щоб перетягнути його туди.