9. Рейнар. Нещасливе змагання

 — Захищайся! — брат боляче вдарив його дерев’яним мечем по плечу.

Рейнар, вдаючи, що розгубився під градом ударів, ледь похитнувся, зробив хитрий маневр, користуючись тим, що Гарольд вже був упевнений у своїй перемозі, і раптом кінець його меча вперся в ребра Гарольда.

 — Все, ти вбитий! — вигукнув хлопець.

 — А от і ні! — Гарольд раптом копнув його ногою під коліна, і  Рейнар повалився на землю. Меч вискочив з його рук і полетів Гарольду в обличчя. Той скрикнув і зігнувся, тримаючись за праве око. 

Мабуть, королева Бланка спостерігала за їхнім боєм із вікна своїх покоїв, інакше Рейнар не міг пояснити, як вона так швидко опинилася на подвір’ї і кинулася до сина. 

 — Гаррі, що трапилося? Той чортів бастард поранив тебе?

 — Око, моє око!  Він вибив мені око! — завивав Гарольд, так само затуляючи обличчя руками. 

 — Я зараз покличу лікаря, любий! — мати відвела його руки від обличчя. — Який жах!

Вона повернулася до Рейнара, який уже підвівся з землі і винувато переминався з ноги на ногу:

 — Ти бачиш, сучий сину, що ти з ним зробив? Я так і знала, що ти задумав недобре проти твого брата! Він — єдиний спадкоємець короля, ти ніколи не займеш його місце!

 — Я й не збирався, Ваша Світлосте. — пробурмотів Рейнар. — Я знаю, що не маю жодного права на престол…

 — Тоді чому ти намагався вбити його?

Рейнар підвів погляд, очікуючи побачити страшну картину — вибите око Гарольда або навіть пробитий череп. Але око було на місці, лише припухло, і під ним червонів синець.

 — Мені дуже шкода, Ваша Світлосте, — тихо сказав він. — Це була прикра випадковість…

До Гарольда уже спішив придворний лікар з якимись мазями і компресами. А королева схопила Рейнара за руку і потягнула до замку. 

 — Я цього так не залишу, — сичала вона крізь зуби. — Ти будеш покараний, підлий байстрюче…

***

Рейнара посадили в “холодну”  — тісну темну кімнатку в підвалі замку, куди зазвичай запирали солдатів, які в чомусь проштрафились. У “холодній” поміщалося лише дерев’яне ліжко з твердим матрацом, набитим соломою, і стіл, прибитий до підлоги. В кутку було відро, щоб справляти природні потреби. Вікон у його в’язниці не було, і свічок чи каганців йому не давали. Рейнар не знав, день надворі чи ніч. Лише коли йому приносили тарілку юшки і шматок чорного хліба, він розумів, що це ранок або вечір. І по цих принесених сніданках та вечерях прикидав, що вже минуло три дні з того нещасливого полудня, коли він випадково вдарив брата. Тепер хлопець розумів, що йому не варто було погоджуватися змагатись із ним. Гарольд — законний син, спадкоємець престолу, а Рейнара взяли до замку з почуття милосердя ( принаймні, так завжди говорила королева). Його мати померла незабаром після його народження. 

 — Ми могли б залишити тебе в селі на вірну смерть, — казала королева, міряючи його презирливим поглядом. — Або, якби якимось дивом ти й вижив, то став би жебраком і просив милостиню під церквою… Але ми взяли тебе до свого замку, виховували як панича… Батько хоче на повноліття подарувати тобі маєток і слуг, хоча я й проти…Ти маєш нам у ноги кланятися. А ти…

А він показав себе невдячним сином… Рейнар зітхнув. Якби його випустили з цієї темниці і дали яку завгодно роботу, відправили б у далекі краї, завойовувати батьку, королю Зелених островів, нові землі, він би все зробив. Він би довів їм, що вміє бути вдячним, що любить свого батька і готовий на все  заради нього…

Але, схоже, до його почуттів не було нікому жодного діла… Він був зайвим у цьому замку і взагалі зайвим у житті… Якби він помер тоді разом із матір’ю, всім навколо б стало трохи легше…

Рейнар зітхнув, перевертаючись на своєму незручному ложі.  І раптом яскраве світло факела ударило по очах з-за дверей, які відчинилися у несподіваний час. Він тільки поснідав, тож двері до “холодної” мали тепер відчинитися значно пізніше, коли б йому принесли вечерю. Може, він уже просто втратив лік часу?

Але до нього прийшов не тюремник з мискою рідкої юшки. Осяяний світлом факела, на нього дивився його батько — високий і ставний, з густою чорною бородою, в якій уже виднілися перші нитки сивини. І таке ж густе та чорне було його волосся. 

Точнісінько таке волосся і такі ж ясні сині очі мав Рейнар — він був як дві краплі води схожий на батька, і може, саме через це королева завжди гнівалася, коли бачила бастарда свого чоловіка. 

Але зараз, на його щастя, Бланки з батьком не було. 

Король устромив факел у кільце біля дверей, підійшов до Рейнара і сів на край його ліжка. 

 — Вона пересердилася, — сказав нарешті, витримавши паузу. — Підеш нагору. Але краще тобі зовсім не спілкуватися з Гарольдом. Хай ви будете, як дві річки, що течуть одна навпроти одної, але не перетинаються… 

 — Я буду старатися, Ваша Величносте, — Рейнар усміхнувся. Він ніколи не називав короля Грегора батьком. Але любив його усім серцем. — Обіцяю вам, що більше такого не повториться….

Батько рукою, внизаною золотими перснями, погладив Рейнара по скуйовдженому волоссю. Очі в нього чомусь були сумні…

Друзі, читайте продовження книги завтра о 8.00! Вона буде безкоштовною! Мені дуже цікаво дізнатися ваші враження, кожен коментар приносить багато радості! І звичайно ж, додавайте книгу в бібліотеку і підписуйтесь на авторку - так ви точно нічого не пропустите!