4. Ейлін. Секрет Ріка

Дівчина сиділа перед вікном у своїй світлиці і була на диво спокійною Можливо, страх та паніка з’являться згодом. Поки що до неї навіть не прийшло повне усвідомлення того, що відбулося. Її, старшу доньку князя, обрали жертвою для якогось тупого дракона? Тоді як вона мала бути дружиною королівського сина, хай і наймолодшого…

Спочатку настав шок, але згодом він змінився гнівом. Ейлін схопила зі столу металеву тацю і кинула об підлогу. Їй хотлося розбити вікно, потрощити все навколо. Якусь мить вона була готова навіть вистрибнути з вікна своєї кімнати…

Але тут у її двері хтось пошкрібся — тихенько, немов та мишка. 

 — Увійдіть, — спокійним голосом промовила Ейлін, двері відчинилися і з-за них визирнуло почервоніле і заплакане личко молодшого з її зведених братів, Ріка.

 — Ейлін, можна до тебе? — запитав хлопчина, шморгнувши носом.

 — Заходь, Ріку, — вона вказала на його улюблене крісло, плетене з лози. Малий тут же вмостився на нього, підібравши під себе ноги. 

 — Ейлін, а ти правда завтра підеш у Гніздо Орла? — запитав він з острахом, змішаним з цікавістю.

  — Піду,  —  вона вирішила не вдаватися в подробиці. Насправді її мали відвезти туди на возі і прив’язати до сухого дерева, до якого і раніше прив’язували таких самих невезучих, як вона. 

 — А Луїза сказала, що дракон — насправді чоловік, і він одружиться з тобою. Так у її книжках пишуть…

 — Дурна Луїза, — буркнула Ейлін, не втримавшись. 

 — Краще б він був чоловіком, — Рік зітхнув, і по його щоці покотилася сльозинка. — Я не хочу, щоб він тебе з’їв…

 — Не плач, — Ейлін погладила його по русявих кучерях. — Зате про мене будуть казки складати. Про всіх жертв дракона складають…

 — Я не хочу казок, — він уже хлипав. — Це все через маму! Вона винна!

 — Чому ти так думаєш? — Ейлін взяла його за підборіддя і зазирнула в очі. — Братику, то просто випадковість. Жеребок випав мені, але на моєму місці могла опинитися будь-яка з тих дівчат…

 — Ні! — голосно вигукнув Рік. — Я чув, як мама говорила з головихою. Вони думали, що я нічого не зрозумію. Але тепер я все зрозумів, — він вказав на сережки у вухах сестри. — Мама сказала їй : “Запам’ятай, серце з перлиною”! 

Серце самої Ейлін від цих слів пропустило один удар, а відтак закалатало, як шалене. Отже, це Аделя послала її на смерть. І ще й ридала після того, як Ейлін повернулася з майдану, обіймала її, донечкою називала… Невже можливо так блискуче прикидатися?

 — Я розкажу про все татові, — вирішив Рік. 

 — Не говори, — Ейлін похитала головою.

 — Чому? — він звів на неї ясні сині очі. 

 — Бо не було жодних свідків тієї розмови, окрім тебе. Твоє слово проти них двох. І вони будуть стояти до останнього. Бо якщо підтвердиться те, що вони задумали — сором буде на їхніх дітях і онуках. Та й не повірить тобі ніхто. Скажуть, малий, щось недочув, не так зрозумів… Не треба, сонце, залиш усе, як є….

 — Тоді тобі треба втекти. Негайно! — малий смикнув сестру за рукав. — Сядеш на коня і поїдеш в порт. А там попросишся на корабель і попливеш до Країни Тисячі Островів. Будь ласочка!

 — Ні, — Ейлін похитала головою. — Я не хочу осоромити батька. Втекти для мене було б те ж саме, що лицарю втекти з поля бою. Я не подарую Луїзі такої радості. Хай краще думає, що я вийшла заміж за красеня-дракона, і кусає собі лікті від заздрості!..