2. Ейлін. Легенда про дракона

 — Що то за дракон? — Ейлін спинилася біля спальні своїх зведених братів,  і мимоволі почула, як вони допитуються у своєї няньки, старої  Катріни, чому всі навколо такі збентежені. — Катріно, чому всі кричать? Розкажи про дракона!

 — Цей дракон колись жив на Гнізді Орла. Кажуть, король Мерлін приручив його. Він використовував дракона як зброю. Коли на замок насувалися полчища ворогів, з підземелля випускали дракона. На ньому сидів вершник. який керував цим моторошним створінням, — неквапом розповідала нянька. — Дракон налітав на ворожу армію і своїм жахливим полум’ям випалював її вщент. Тому короля Мерліна і не міг ніхто перемогти…

 — Але то було давно, — сказав старший із братів, Томас. — Дракон мусив уже здохнути!

 — Ці тварюки живуть сотні років, — нянька стишила голос. — І норов у них дуже лютий. Коли дракон оселяється поблизу міста, чи села, чи замку, то він знищує всю живність, а потім береться за людей. З того місця, де оселяється дракон, потрібно забиратися якнайшвидше. Якщо не хочеш стати його поживою або згоріти у пекельному вогні, який вивергає диявольське поріддя…

 — Тому з Гнізда Орла усі пішли? — запитав молодший, Рік.  — Бо дракон став їсти людей?

 — Так, паничу. Поки жив старий король Мерлін. йому вдавалося тримати дракона в покорі. Годував його смаженим м’ясом, поїв джерельною водою. Тримав у підземеллі, прикутим на срібному ланцюзі. І випускав на волю лише для боротьби з ворогами. Але час минав, Мерлін не був безсмертним, і він відійшов у засвіти. Тоді дракон розірвав свої пута і почав чинити безчинства. Старший син  Мерліна, який успадкував його чародійські вміння,  сказав усім жителям вийти за стіни замку, а сам пообіцяв вгомонити чудовисько. Коли за мурами запанувала тиша, найсміливіші вирішили зайти поглянути, що там коїться. І побачили, що у тронній залі лежить мертвий чародій, а поруч із ним розпростерся дракон. Спершу люди зраділи — потвору нарешті знищено. Але коли підійшли ближче —  почули, що дракон спить. Його боки, покриті зеленою лускою, розміром, як щит вояка, мірно здіймалися, з рота, повного величезних зубів, час від часу виривалася пара, як із казанка, що от-от закипить… Тоді король, молодший син Мерліна,  і звелів своїм челядникам забрати усе цінне і переселитися до іншого королівського замку, на узбережжі Синього моря, де його нащадки щасливо живуть і понині. А Гніздо Орла лишилося пусткою, і ніхто не насмілювався туди заходити, бо там у тронній залі довгі роки спав зачарований дракон…

 — А зараз прокинувся? — із захватом вигукнув Томас. — І він буде літати тут, біля нашого замку?

 — Я боюся, — Рік не був у такому захваті, як його брат. — Дракон може мене з’їсти?

 — На те, щоб вмилостивити дракона, є один стародавній спосіб, — заспокоїла його Катріна. — Думаю, ваш батечко скористається ним…

***

Ейлін із завмиранням серця вийшла на кам’яні сходи, що вели вгору, в найвищу вартову башту. Вона підіймалася все вище і вище, аж поки зупинилася на круглому оглядовому майданику. Цієї миті все і сталося. Вона побачила його. Дракон раптово вилетів з-за напівзруйнованої башти Гнізда Орла. Він був величезний. Ейлін думала, що Катріна прибріхує про луску розміром, як щит, але тепер готова була поручитися, що та луска була ще більша. Голова дракона поверталася з боку в бік, поки гігантські шкіряні крила, розставлені врізнобіч, мірно змахували, створюючи вітер,  який донісся і до Ейлін. Вітер був гарячий. Голова чудовиська повернулася в бік їхнього замку, і Ейлін зрозуміла — дракон бачить її, незважаючи на відстань. От зараз він розкриє свою пащеку, випустить хмару полум’я — і вона згорить живцем…

Зойкнувши, дівчина кинулася вниз по сходах, і не спинялася до того часу, поки під її ногами не опинилася бруківка замкового двору…