Частина 3

Підкріпившись, дівчина повернулася з хутора на широку ґрунтову дорогу і продовжила рухатися далі. Вже через кілька годин шляху ландшафт навколо почав поступово змінюватися. Замість гаїв з квітами і рідкісними дубами, на горизонті почали переважати високі кущі та сосни. Рельєф почав змінюватися на пагорби. За кожним пагорбом з'являвся ще один пагорб, крутіший за попередній. Зустрічні вози і поодинокі мандрівники зустрічалися вже не так часто, як до цього.

Плавно місцевість перетворилася в соснові ліси, через які проходили численні стежки. Стефані довелося знизити швидкість, щоб обходити численні яри, розкидані по густому сосновому лісі. Поспіх в такому місці міг зіграти з мандрівником тільки злий жарт: загнати коня в яр або ж просто заблукати було набагато простіше, ніж здавалося на перший погляд. Більшість людей взагалі обходили подібні ліси стороною, роблячи гак через обхідні стежки. Але в такому випадку Стефані довелося б втратити півдня шляху і, швидше за все, знову тулитися під відкритим небом біля переповненої таверни.

Вже сутеніло, але мандрівниця все ще не добралася до виходу з лісу. До найближчого поселення, де можна було б переночувати, залишалося ще дві години дороги. В серці щось йокало, але Стефані продовжувала спокійно вести жеребця вперед.

Десь вдалині вже чувся гучний гул сови, а під копитами коня хрустів сухий хмиз. На долину повільно опускався туман. Вже через якийсь час весь горизонт був затягнутий сірою пеленою. Шлях вперед висвітлювала тільки останні промінчики сонця. Почуття тривоги у дівчини посилювалося з кожною хвилиною.

Прислухавшись до своїх почуттів, не зупиняючи Фенні, Стефані дістала з-за спини свій лук і витягнула одну стрілу. Через хвилину гул сови різко обірвався і настала повна тиша.

Позаду дівчини пролунав лютий рик.

Різко обернувшись, Стефані побачила рись. Але не просту мешканку північних лісів. Ця рись була в два рази більше звичайної і мала червоні, наче залиті кров'ю, очі. На її шиї виднілися чорні судини. Стефані моментально класифікувала чудовисько: рись-перевертень. Мандрівниця, не злазивши з коня, натягнула тятиву лука, і, зосередившись на одному з вивчених магічних прийомів, підпалила наконечник стріли.

Вогняна стріла полетіла в рись, але та швидко ухилилася від неї. Стріла встромилася з сухий хмиз, і той почав моментально загорятися. В той час, поки перевертень втратив увагу через загоряння сухого гілля, в нього полетіла друга стріла і встромилася прямо в шию. Пролунав гучний рик упереміш з шипінням. Стефані випустила третю вогняну стрілу, яка встромилася в груди тварини. На цей раз рись, видавши гучне шипіння, повалилася на землю.

Коли Стефані подумала, що небезпека вже минула, почулося шипіння з іншого боку. Чотири таких же рисі наближалися до неї, притулившись до землі та злобно відчиняючи свої щелепи.

Перед очима у дівчини помутніло. Стефані неприцільно випустила ще одну стрілу по одному зі звірів, і злізла з коня, погнавши його у бік, геть від місця битви. Не встигла вона це зробити, як одна з рисей наблизилася ближче всіх і вже приготувалася до стрибка. Стефані спритним рухом дістала шаблю і трохи нагнулася, приготувавшись відбити напад. Коли рись стрибнула, дівчина зробила різкий випад вперед і рубанула чудовисько по череву.

Дівчина ухилилась від важкої падаючої туші, але відразу ж на Стефані напав другий хижак: вона встигла відреагувати та зробила помах шаблею, відкинувши його назад, завдавши рисі невелику подряпину на морді. Але той все ж таки встиг подряпати до крові ногу Стефані своєю лапою.

Дівчина зробила кілька кроків назад. Три рисі почали брати її в кільце, а четверта, якої Стефані завдала удару по череву, вже намагалася стати на лапи. Викликавши до лівої долоні магічне полум'я, дівчина почала відганяти їм від себе перевертнів. Найсміливіша з рисей, незважаючи на вогонь, стрибнула вперед. Але і її чекав холодний клинок у відповідь.

Завдавши поранення чудовиську, дівчина позадкувала назад ще далі, і уткнулася спиною в одну з сосен. Її магічне полум'я вже сильно ослабло, і вже втомлена Стефані впала на коліна, взявши шаблю в обидві руки. Троє рисей стискали коло навколо неї, наближаючись невеликими кроками.

Це був кінець. Пригоди дівчини закінчувалися набагато раніше, ніж вона припускала. Саме про це думала Стефані в ці хвилини. Схоже, що всі її плани виявилися дурістю.

Стефані міцно стиснула в руках свою шаблю. Рисі її завзяття помітили і стали наближатися більш обережно. Проте, руки дівчини почали судорожно тремтіти, а на щоках з'явилася пара сліз.

Раптом, зовсім недалеко від місця битви, завив вовк.

Рисі зовсім забули про Стефані і повернули свої червоні очі в бік виття. Далі все сталося моментально: одному з перевертнів в шию вчепився великий вовк з білосніжним хутром. Дві інші рисі накинулися на нього, але вовк граціозно ухилився і вгризся в своїх супротивників. Через кілька секунд усі рисі лежали на землі мертві.

Стефані, з широко відкритими очима, весь цей час спостерігала за тим, що відбувається.

Вовк навіть не забруднився: на ньому не було ні краплі крові або бруду - тільки білосніжне хутро і розфарбовані червоною фарбою тулуб і морда. Розфарбування представляло собою своєрідні візерунки: лінії вздовж носа, під очима, на лобі, кілька візерунків з боків на тулубі і в районі грудей тварини. Від самого ж звіра виходило, як здалося дівчині, якесь невеличке сяйво.

Стефані опустила шаблю і подивилася йому прямо в жовті, немов пісок, очі. Обмін поглядами тривав кілька хвилин, після чого вовк наблизився до молодої дівчини, понюхав і припав до неї. Потім білий вовк своїм язиком облизав обличчя Стефані.

— Ти ж можеш читати мої думки, друже? — тихо запитала дівчина, погладжуючи свого рятівника. — Дякую тобі…

Стефані нарешті витерла пару сліз і встала на ноги під чуйним наглядом білого вовка. Той звернув увагу, що на нозі дівчини перебували три глибоких подряпини від кігтів, з яких все ще йшла кров. Вовк вилизав цю рану. Кров йти перестала, хоча рана почала боліти і щипати.