1 грудня
Засніжений аеропорт Блек-Рок.
Старий двомоторний «Bombardier» трусило так, ніби його засунули у ввімкнену пральну машину разом із мішком кругляків. Фюзеляж здригався від кожного пориву вітру, металеві панелі десь над головою відгукувалися глухим деренчанням, а багажні полиці над пасажирськими кріслами ледь помітно вібрували, наче ось-ось мали вирватися зі своїх кріплень. Літак то провалювався в повітряні ями, то різко підскакував, змушуючи пасажирів мимоволі вчіплюватися в підлокітники. У салоні стояв задушливий запах нагрітого пластику, старої оббивки та людського страху, який ніхто не хотів визнавати.Марк Ерікссон сидів у кріслі 12B, міцно стиснувши зубами пластиковий стаканчик з остиглою, гіркою рідиною, яку стюардеса з обличчям втомленої військовозобов'язаної гордо назвала кавою. Його широкі плечі були напружені, щелепи зведені, а пальці так сильно стискали тонкий пластик, що той небезпечно прогинався. Марк уже давно перестав звертати увагу на оголошення пілота, уривчасті зітхання сусідів і нервове клацання ременів безпеки. Усе, чого він хотів, щоб ця літаюча консервна банка нарешті торкнулася землі, а він міг вибратися назовні й більше ніколи не згадувати про цей переліт.Штурвал шасі внизу вдарився об обледенілу смугу з таким звуком, ніби літак розвалився навпіл. Двигуни ззавивали, вивертаючи реверс, і Марка ривком кинуло вперед. Його лоб майже торкнувся спинки переднього сидіння, а залишки кави плюснули прямо на світло-сірий джинсовий рукав куртки.Гаряча колись рідина розтеклася тканиною, залишаючи нерівну коричневу пляму. Марк кілька секунд дивився на неї з таким виразом, ніби саме ця дрібна прикрість стала останньою краплею в довгому ланцюзі образ, завданих йому цим днем. Він повільно підняв голову, провів язиком по пересохлих губах і видихнув крізь ніс. Десь попереду, за спинками крісел, хтось полегшено засміявся, а хтось інший почав плескати, вітаючи пілота з успішним приземленням. Марк не підтримав ані того, ані іншого пориву.
— Бля, ну просто чудово, — крізь зуби процідив Марк, витираючи темну пляму брудною паперовою серветкою. — Я ще навіть не ступив на цю замерзлу дупу світу, а вже смерджу як забігайлівка на автозаправці.
Літак нарешті зупинився. Двигуни поступово стихли, залишаючи після себе низький металевий гул, який ще деякий час відлунював у салоні. Пасажири почали ворушитися, відстібати ремені, тягнутися до багажних полиць і нетерпляче озиратися на вузький прохід. Усі кудись поспішали, наче за межами цього літака на них чекало щось варте таких зусиль. Марк залишався на місці, поки навколо нього здіймалася звична після посадки метушня.За ілюмінатором не було видно абсолютно нічого, крім суцільного, киплячого білого місива. Завірюха закручувала сніг гігантськими спіралями, а залізобетонні коробки ангарів аеропорту Блек-Рок губилися у вечірньому мороці полярної ночі. Полярної, сука, ночі. Годинник показував лише третю годину дня, а надворі панувала така пітьма, ніби хтось викрутив лампочку з усієї північної півкулі.Марк затримав погляд на склі. За ним вирувала біла стихія, яка стирала межу між землею та небом. Сніг не падав окремими пластівцями — він летів майже горизонтально, розбивався об фюзеляж і зникав у непроглядній завісі. Десь за нею мали бути дороги, будівлі, люди, звичайне життя, але зараз усе це здавалося чимось абстрактним, майже вигаданим. Блек-Рок не просто зустрічав гостей негодою. Він ніби навмисно приховував власне існування, відгороджуючись від зовнішнього світу крижаною стіною.Коли Марк ступив на металевий трап, морозний повітряний удар в обличчя був схожий на ляпас мокрою шкіряною рукавичкою.Раптово перехопило подих. Легені вмить обпекло крижаним полум'ям, а дрібні краплі слизу в носі миттєво перетворилися на тверді кристали.Холод виявився значно агресивнішим, ніж Марк очікував. Він проникав під комір куртки, пробирався крізь тканину, вгризався в шкіру обличчя та пальці, змушуючи тіло інстинктивно стискатися. Вітер шарпав одяг, смикав капюшон і намагався збити його з ніг. Металеві сходинки трапа блищали тонкою крижаною кіркою, а поручні були вкриті білим нальотом інею.
— Ласкаво просимо в Блек-Рок, сер! — прокричав якийсь працівник у помаранчевому жилеті, намагаючись перекрити рев вітру. — Погода сьогодні просто казка!
— Ага, казка. Казка Братів Ґрімм, де всі в кінці замерзають і їх з'їдають вовки, — буркнув Марк, натягуючи капюшон і швидко крокуючи по обледенілому асфальту до одноповерхової будівлі терміналу.
Вітер ударив йому в спину, підганяючи до входу. Марк ішов, нахиливши голову, і дивився під ноги, аби не послизнутися на прихованих під снігом нерівностях. Холод уже встиг зробити кінчики пальців майже нечутливими, а повітря під капюшоном швидко наповнилося його важким диханням. Кожен крок супроводжувався хрускотом льоду, який утворився на поверхні асфальту. Десь позаду гуркотіли двигуни наземної техніки, але навіть ці звуки губилися в реві стихії.
Термінал аеропорту Блек-Рок більше нагадував занедбаний склад для зберігання картоплі, ніж транспортний вузол. Усередині смерділо сумішшю дизельного пального, мокрої вовни, дешевого тютюну та пересмажених сосисок. На багажній стрічці, яка верещала як поранена свиня, повільно крутилися три затерті валізи.Важкі скляні двері зачинилися за спиною Марка, відрізаючи його від вітру, проте тепло всередині виявилося відносним. Повітря було затхлим, важким і просякнутим запахами, які, здавалося, накопичувалися тут роками. На стелі нерівномірно гули люмінесцентні лампи, одна з яких час від часу блимала, занурюючи частину приміщення в короткочасну напівтемряву. На потертій підлозі залишалися мокрі сліди від черевиків, а біля стін лежали сірі кучугури снігу, принесеного з вулиці.Кілька пасажирів стояли біля багажної стрічки, похмуро спостерігаючи за її повільним обертанням. Жінка в довгому пуховику нервово поглядала на годинник, чоловік із червоним від морозу обличчям безперервно кашляв у долоню. Ніхто не розмовляв голосно. Здавалося, навіть місцеві жителі звикли до того, що в цьому місці будь-яке очікування може затягнутися на невизначений час.Марк витягнув свій важкий чорний баул, перекинув ремінь через плече та рушив до єдиного в залі автомат із кавою. Автомат гудів, як працюючий трансформатор. Він кинув дві монети, вибрав найдешевший еспресо й натиснув кнопку. Машина видала загрозливе булькання, виплюнула в пластиковий стаканчик коричневу піну і згасла, зажерши решту.Марк завмер перед автоматом, спостерігаючи за тим, як коричнева піна осідає на дні стаканчика. Кілька секунд він мовчав, ніби давав машині можливість виправити власну помилку. Усередині щось клацнуло, коротко загуло й остаточно стихло. На маленькому дисплеї згасли всі індикатори. Дві монети зникли безслідно, залишивши його перед нерухомим металевим корпусом, який навіть не намагався вдавати, що здатний виконувати свої функції.